Як навчити дитину множити в ігровій формі

Багато хто з нас може пригадати, як у шкільні роки намагався зазубрити таблицю множення. Однак у наші дні навчання множення вже не складається із зубріння. Перш ніж вивчити з дитиною таблицю множення, необхідно розвинути її здатність візуалізувати процес, який відбувається, коли два числа множаться одне на інше.

Ознайомлення дітей із множенням починається ще до школи, що іноді дивує батьків, оскільки багато хто з них думає, що множення як поняття викладається в початковій школі. Насправді з основами розуміння множення знайомлять ще в дитячому садку.

Ігри на множення для дітей віком 5–6 років

Якщо вашій дитині 5–6 років, вам треба зосередитись на моделюванні однакових груп або рядів предметів. Слово «група» при цьому використовується, щоб описати набір предметів. Здатність «бачити» групи дуже важлива для дітей. Спробуйте використовувати ці вправи, щоб закріпити в них розуміння даного поняття:

• Прикрашання кексів – діти в цьому віці часто люблять допомагати на кухні. Спечіть кекси й попросіть дітей прикрасити кожний з них чотирма драже або льодяниками: «Ось перший кекс, на ньому чотири льодяники – це перша група льодяників, ось друга група з чотирьох льодяників на другому кексі» й т. п. Для наочності ви можете прикрасити кекси льодяниками різних кольорів: один кекс зеленими, інший – червоними.
• Намисто з кольорових кукурудзяних пластівців – дітям необхідно нанизати на нитку кукурудзяні або фруктові пластівці в такому порядку: 1 білий, 2 зелених, 3 синіх, 4 червоних, 5 жовтих, 6 білих. Потім діти по черзі кидають ігрові кубики і з'їдають кількість пластівців з намиста, що випала на кубиках. Переможцем стає той, хто першим з'їсть все намисто.

​Ігри на множення для дітей віком 7–8 років

Діти віком 7–8 років рахують одиницями, двійками, п'ятірками й десятками за допомогою ритмічних патернів. Вони дізнаються, що сукупність певних об’єктів, яка розглядається як одне ціле, називається множиною. Ваша дитина також почне розуміти, що три групи із двох предметів це те саме, що дві групи із трьох предметів, але виглядають вони по-різному.

• Лоток для кубиків льоду – коли ви наповнюєте водою лоток для кубиків льоду, використовуйте цю можливість, щоб дитина практикувала рахунок маленькими групами та знання множини. Попросіть її порахувати, скільки кубиків льоду ви збираєтесь виготовити, тобто скільки їх міститься у цьому лотку. Якщо вона починає рахувати кожну клітинку по одній, попросіть її рахувати за кількістю заглиблень у кожному ряду – зазвичай заглиблення розташовані по два в ряд.
• Картонний лоток для яєць – використання картонного лотка для яєць дозволяє практикувати поняття множини та рівних рядів. Використовуючи фішки або родзинки в заглибленнях лотка, можна придумати різні результати множення.
• Намистини або малюнки – використовуйте вироби як спосіб мотивації дітей на засвоєння рахунку маленькими групами й бачити певні закономірності та елементи й форми, що повторюються. Збирайте листя в саду, нанизуйте намистинки. Вирізайте картинки із журналів і наклеюйте їх у певній послідовності й застосовуючи принцип множини.
• Годування домашніх тварин – якщо у вас є кілька домашніх улюбленців, це чудово. Якщо ви хочете дати по два смаколики кожному улюбленцю (собаці й кішці), скільки всього смаколиків треба приготувати?

​Ігри на множення для дітей віком 9–10 років

Діти 9–10-ти років знаходяться на етапі запам'ятовування таблиці множення й розуміння того, як числовий вираз можна використовувати для уявлення множення. Вони рахують трійками, четвірками, шістками, сімками, вісімками й дев'ятками та вчать таблицю множення до 9 × 10. Це той вік, коли домашні завдання на знання таблиці множення часом перетворюються на жах.

• Спів або римування – вивчення таблиці множення за допомогою співу або кумедних рим допомагає тим учням, які краще сприймають інформацію на слух.
• Вигадані персонажі – таблицю множення можна вчити за допомогою малювання,розмальовок або колажів; попросіть дітей придумати різних фантазійних героїв, які відповідають числовим виразам, названим вами. Наприклад, 7 × 3, 7 × 5 – ваша дитина малює сім істот із трьома очима в кожної та сім істот, у кожної з яких по п'ять рук! Це веселий і наочний спосіб навчання.
• Картки з історіями – розкажіть дітям кумедну історію й попросіть їх записати відповідні числові вирази. Наприклад: «Я шукав місце для паркування біля торгового центру. Я проїхав поруч 1, 2, 3, 4 і 5-го рядів, які були заповнені машинами. Я виявив, що в кожному ряду стоїть по десять автомобілів. У шостому ряду я припаркувався на останнє місце». Числовий вираз повинен бути таким: 6 × 10 = 60. Це розвиває навички усного аудіювання та візуалізації й допомагає адаптувати математику до реального життєвого досвіду.

​Ігри на множення для дітей віком 11–12 років

Діти у віці 11–12 років вміють множити три- й чотиризначні числа на однозначне число, а також множать тризначні на двозначні числа. У цьому віці потрібне точне знання таблиці множення, оскільки учні повинні мати достатній рівень автоматизму при множенні, що дозволяє їм перейти до оволодіння навичками вирішення завдань.

• У школі дітям надається багато можливостей для написання числових виразів (певних алгоритмів). Багато помилок у цьому віці відбувається не через нездатність дитини зрозуміти математичні принципи, а через неправильне написання числових виразів і алгоритмів і плутанину в шпальтах і значеннях. Ось чому у цій справі повинна застосовуватись охайність і старанність. 
• Деревовидні діаграми – це чудовий спосіб допомогти дітям уявити можливості застосування їх знання множення. Наприклад, у кафе Петро може замовити бутерброд або рол і вибрати як начинку шинку, курку, вегетаріанський салат або сир. Скільки різних комбінацій є в Петра?
• Повторення способів множення – учні, які впевнено напам'ять вивчили таблицю множення, можуть зіштовхнутись із проблемами на даному етапі множення і, можливо, їм буде треба пригадати вдома такі способи розв'язання завдань, як 14 × 6 – це десять шісток плюс чотирьох шістки.
• Текстові завдання та написання алгоритму – вам не варто сидіти з дитиною за домашнім завданням протягом тривалого часу, особливо якщо вона цього не хоче. Якщо дитина відкидає вашу допомогу, просто скажіть їй: «Я поставлю тобі одне запитання й залишу у спокої, якщо ти правильно напишеш і вирішиш алгоритм». Використовуйте реальні життєві контексти. Наприклад: «У класі 28 дітей, а паралельних класів чотири. Вартість путівки у шкільний табір становить 47 у. о. Скільки грошей буде зібрано, якщо путівки оплатять лише 65 дітей?». Подібні запитання можуть підказати, з якою частиною процесу дитина не справляється.

«Воспитание без частицы НЕ

Источник: https://psy-practice.com/publications/vzroslye-i-deti/vospitanie_bez_chastitsi_ne/ При копировании материалов, ссылка на источник обязательна © psy-practice.comТы можешь курить», ответила мне однажды мама,на вопрос о курении. Говорит: «Пожалуйста. Кури. Только у тебя будут желтые зубы, неприятный запах изо рта и, возможно, больные дети»… И я продолжила жить с осознанием того, что это можно, но зачем? Примерно так же мама «одобрила» мою идею с татуировкой. Уже позже она призналась, что если бы реально дошло до наколок на теле, она бы, естественно, отговорила меня. НО! До этого не дошло, потому что моё доверие маме было безгранично и непоколебимо. Мама всем своим поведением изо дня в день завоёвывала это доверие. И, вместо запретов, разрешала...       Как часто мы замечаем, что в процессе общения возникают разного рода НЕдопонимания и НЕдемолвки. Мы вполне четко формулируем свои мысли и чувства, а нас НЕ слышат или понимают с точностью до наоборот. Так в чём же дело, в конце-то концов?!       Спросите себя: как я формулирую свои мысли и как задаю вопросы?      О том, как это обычно происходит, попробую рассказать на примере взаимоотношений матери и ребёнка. В жизни любой нормальной мамы, хотя бы однажды, возникала ситуация, в которой она чувствовала беспомощность, общаясь со своим чадом.       Очень важно помнить, что ребёнок не слышит частицы «не». Все наши запреты он воспринимает как заманчивое предложение к действию. Например: «Не бегай, как угорелый! Хватит орать!» Малыш притормозил на мгновение и тут же рванул с места с воплем восторга. Мы видим противоположный ожиданиям результат, раздражаемся и ещё больше запрещаем и запрещаем. «Я тебя попросила не бегать! Ты что, не слышишь?!!» Малыш снова и снова выполняет наши команды, как мы помним, не обращая внимания на частицу «не», искренне удивляется раздражению родителя и начинает нервничать… «Стой! Быстро собирай игрушки, мы опаздываем!» Пока малыш пытается докумекать смысл ситуации, из нас как пуля вылетает очередной запрет: «Не стой как вкопанный! Ты ещё мне заплачь тут!» И, о чудо, из глаз малыша покатились слёзы… Опять довёл мать!          Многим это знакомо. И, поверьте, вполне закономерно.       Каюсь, я неоднократно проверяла схему «запретить – попросить» на своём ребёнке, муже, клиентах и учениках. Иногда, конечно, я неосознанно, на волне страсти, влетала в ситуацию недопонимания и ловила себя «за хвост», будучи уже вовлечённой в бадминтон из слов и эмоций. Но чаще, я обращалась с тем или иным посылом, совершенно осознанно.       На моём двухлетнем ребёнке это сказывалось буквально так:       – Не беги! (Ребёнок, с задорным взглядом, оборачивается на голос и продолжает бежать).       – Иди спокойно, пожалуйста. (он просто сбавляет темп и идёт спокойно, даже не оборачиваясь).       То же самое с «Не кричи – говори тихонечко», или «Не перебивай меня – подожди секундочку, я слышу тебя».       Разница в восприятии фраз вполне очевидна. Ещё очевидно то, что первый вариант – всегда доминирующий, приказной, а второй – информативный и взаимодействующий.       Есть так же пример из педагогической практики, с учениками на занятиях хора и вокала в школе искусств. Вместо: «Это фальшиво, ты занижаешь» – предложение конкретного решения проблемы: «В этом месте попробуй чуть больше опоры на дыхание и, как бы, «садись» на нотку сверху – а уже потом – потому, что было низковато». Такое построение фразы никогда не обидит ребёнка. С помощью такого подхода в общении с детьми, мне удалось «приручить» большое количество ёжиков и волчат. Сами дети, всегда говорят, что я их слышу и понимаю, что верю в них и помогаю им поверить в свои силы. А я, всего лишь, не указываю, что им делать. Всего лишь никогда.       Как это работает со взрослыми? Со взрослыми, которые привыкли втягивать голову в плечи и НЕ орать, НЕ лениться, НЕ успевать в срок, НЕ думать, НЕ понимать ровным счётом ничего…       Прямо скажу, часто затруднительно. Я всегда вгоняю в ступор своих клиентов фразой: «Попробуй то же самое, но без частицы «не»». Зависают надолго, потом, с потугами, начинают «изобретать велосипед». Для многих становится открытием, что привычка постоянно отрицать, критиковать и запрещать – мешает им стать успешными и счастливыми.       Ведь как можно быть счастливой с мужем, который «меня не понимает!», или доверять родителям, которые говорят: «Получишь двойку – домой можешь не приходить!». Гораздо приятнее жить с человеком, который: «Знает мои желания, потому что я ему о них рассказываю», или смело лететь в жизнь, окрылённой родительской фразой: «Езжай, пробуй! Если что, тебе всегда есть, куда вернуться!» (с) моя мама.       P. S. Затравочка на следующую статью ««Нет» тебе в ответ!» и добавочка к текущей статье. Наряду с пояснениями и растолковаками ваших намерений оппоненту, очень важно говорить слово «нет» в ситуациях, которые связаны с опасностями, риском для жизни и обозначением границ дозволенности. Особенно, это касается маленьких детей. Я для себя нашла словосочетание, которое не подразумевает возражений: «Категорическое нет! На дорогу выбегать запрещено, только за ручку с родителями!». Пальцы в тостер? «Категорическое нет!». А потом уже объяснение последствий. И у ребёнка нет проблем на этот счёт. Нет, так нет.       P. P. S. Не бойся меняться! Ой, то есть, о чём это я… Покажи миру, как ты прекрасен! Теги: дети, воспитание, семья, отношения, конфликты в семье

Источник: https://psy-practice.com/publications/vzroslye-i-deti/vospitanie_bez_chastitsi_ne/ При копировании материалов, ссылка на источник обязательна © psy-practice.com

Как воспитать уверенного в себе ребенка

Конечная цель всех родителей заключается в том, чтобы подготовить детей к выживанию и преуспеванию в этом мире. Все ценности и знания, которые прививаются ребенку, в долгосрочной перспективе станут его жизненным багажом. Но главное качество, которое ребенок должен развить в себе, чтобы затем умело воспользоваться своим багажом, – это уверенность. Развивать ее необходимо всеми доступными способами.

Далее представлены десять советов, которые за счет своей легкости и простоты помогут развить уверенность у ребенка уже в раннем возрасте – так, чтобы с годами это качество лишь крепло и совершенствовалось.

Определите достоинства и недостатки. Хотите знать, как развить у ребенка уверенность в себе? В первую очередь определите его сильные и, что более важно, слабые стороны. Поощряйте ребенка к развитию сильных качеств. Возможно, его стоит записать в соответствующий кружок или спортивную секцию. При этом важно не перегружать ребенка!

Мотивируйте к развитию слабых сторон. Если ваш ребенок не очень хорошо учится, но при этом хороший спортсмен, старайтесь не препятствовать его занятиям спортом. Вы должны уверить его в том, что он может преуспеть в учебе так же, как и в спорте. Это поможет ему приобрести уверенность в своих возможностях и будет мотивировать его работать над собой.

Избегайте чрезмерных ограничений. Пусть ваш ребенок свободно занимается тем, что ему нравится, будь то игра или дополнительное учебное занятие. Это разовьет в нем чувство независимости и уверенности в свободе выбора. Со временем он станет уверенно принимать решения и понимать, что для него хорошо, а что плохо.

Разрешите ему свободно экспериментировать. Ваш ребенок должен свободно все пробовать и учиться на своих ошибках; очень важно научиться вставать, независимо от того, сколько раз упал! Пусть ребенок сначала вместе с вами попробует что-нибудь новое, например, приготовление пищи или езду на велосипеде, а затем разрешите ему сделать это самостоятельно. Ваше присутствие и поддержка внушат ребенку уверенность в себе.

Не оказывайте чрезмерного давления. Исследования показывают, что основная причина низкой самооценки и неуверенности в себе молодых людей связана с чрезмерным давлением на них родителей. Не навязывайте вашу идеологию; уважайте выбор ребенка. Будучи родителями, вы всегда можете сказать ему, что хорошо, а что плохо, но лучше, конечно, позволить ребенку выбрать то, что будет хорошо для него.

Развивайте навыки общения. Считается, что в современном мире человек с хорошими навыками общения более успешен. Помогите ребенку развить навыки ораторского искусства и преодолеть страх перед публичными выступлениями, запишите его в театральный или актерский кружок. Такие мероприятия, как театральное представление, вы можете организовывать также у себя дома, пригласив друзей своего ребенка.

Прекратите сравнивать ребенка с другими детьми и начните уважать его. Никогда не сравнивайте старания и достижения вашего ребенка с аналогичными проявлениями других детей, братьев или сестер. Избегайте заявлений типа: «Он забил больше голов, чем ты», «Твой брат вошел в число лучших», «Твой близкий друг такой хороший спортсмен, а ты не любишь спорт», «Почему ты не берешь пример с товарища?» и т. д. Цените то, что ваш ребенок сделал, и то, на что он способен. Так вы станете ближе к нему.

Будьте с ребенком до конца. Обязанность родителей – никогда не останавливаться на полпути. Учите ребенка всегда заканчивать начатое дело. Это привьет ему вкус к выполнению заданий, чувство ответственности и уверенность в себе. Будьте с ребенком до конца во всем и всегда поддерживайте его, как эмоционально, так и практически.

Верьте в своего ребенка. Ребенку важно дать понять, что вы будете с ним до конца в любой ситуации. Ведь если он будет уверен в вашей поддержке, то станет исследовать что-то новое, не боясь потерпеть неудачу. Это привьет ему чувство смелости и бесстрашия.

Поставьте ребенка на путь духовности. Когда ребенок терпит неудачу, напоминание о «Высшей силе» может помочь ему получить внутреннюю мотивацию. Пусть ребенок поверит, что при любом варианте развития событий Всевышний смотрит на него и направляет. При этом разъясните ему значение пословицы «На Бога надейся, а сам не плошай».

Воспитание у ребенка чувства ответственности и уверенности в себе – непрерывный и длительный процесс. При этом огромная радость наблюдать, как ребенок растет! Главная задача родителей заключается в том, чтобы помочь ему вырасти в уверенного в себе человека. Удачи вам в нелегком деле воспитания!

Способи розвитку наполегливості й завзятості

Що важливіше для досягнення успіху, ніж талант, навички спілкування, мотивація, інтелект або практичний досвід? Ця риса характеру називається наполегливістю - здатність зберігати зацікавленість і докладати зусиль для досягнення довгострокових цілей, долаючи зовнішні та внутрішні труднощі.

Дійсно, якщо вважати ключовим компонентом успіху широко відоме правило десяти тисяч годин практики, наполегливість - це в першу чергу те, що змушує людину працювати протягом усього цього колосального періоду часу. Фахівці також визначають наполегливість, як «напружену роботу щодо вирішення завдань, підтримання зусиль й інтересу протягом багатьох років, не дивлячись на невдачі, негаразди й періоди застою».

Якщо коротко, наполегливість визначає, хто не зійде з дистанції до кінця забігу, хто стане переможцем шкільної олімпіади з математики та хто вступить до престижного університету, незважаючи на більш низький бал підсумкових шкільних тестів у порівнянні з балами однолітків.

Концептуально, наполегливість має якості хамелеона, оскільки це і риса характеру, і навичка. Іншими словами, наполегливість - це вроджена вольова характеристика особистості, хоча це зовсім не означає, що вона не схильна до змін, - твердження, що просто бувають «наполегливі люди», хибне. У той же час наполегливість - це навичка, яку можна старанно набувати та практикувати.

Далі запропоновано вісім порад про те, як потрібно виховувати наполегливість у дитини шкільного віку (або в дорослої людини, яка прагне стати наполегливою).

Порада № 1. Заохочуйте тренування дитини

Ще краще заохочувати складні тренування. Тренування не повинні відточувати навички, в яких дитина вже досягла успіху; потрібно прагнути підніматись на щабель вище власних досягнень.

Порада № 2. Хваліть за зусилля, а не за результат

Коли ми хвалимо дитину за допомогою слів «Чудово!» або «Молодець!», її старанність зникає - дитині стає нікуди прагнути. Замість цього хваліть її за докладені зусилля: «Щоб домогтись такого чудового результату, ти дуже важко працював» або «Ти дійсно доклав для цього багато зусиль!».

Порада № 3. Учіть дитину, що пригніченість і розгубленість - це ознаки прогресу

Такі думки як: «Поява пригніченості, що виникла в мене через втрату віри в себе та свої можливості (поява фрустрації), свідчить про те, що прийшов час кинути розпочату справу» або «Я в розгубленості і, мабуть, не зможу впоратись із цим завданням» варто заміняти думками типу «Пригніченість (фрустрація) - це нормальна частина процесу вивчення й роботи з чимось новим і складним» або «Якщо я невпевнений і розгублений, це означає, що я обов'язково з'ясую, як вирішити цю проблему та зробити все правильно».

Як тільки ви чуєте перші подихи роздратування або спостерігаєте прояви розчарування своєї дитини, спонукайте її переосмислювати ситуацію описаним чином.

У тому ж ключі пропонуйте дитині підтримку, але не кидайтесь на допомогу при перших ознаках труднощів. До того часу, поки вона сама здатна досягти успіху, змушуйте її працювати над складанням конструктора або над запам'ятовуванням важкої таблиці множення й підкріплюйте докладені зусилля як складову навчання.

Порада № 4. Учіть дитину бути сміливою

Сміливість тісно пов'язана з наполегливістю. Сміливість полягає не у виконанні складних завдань - вона означає, що людина може боятись, але проявляти завзятість і діяти, незважаючи на свій страх. Іншими словами, страх - це необхідна умова хоробрості.

Щоб розвивати сміливість тоді, коли дитина каже вам про те, що вона чогось боїться, відповідайте їй: «Ти можеш робити навіть те, чого боїшся». І наступного разу, коли вам самим потрібно буде подати на розгляд свій рукопис або йти в поліклініку на мамографію, говоріть собі те ж саме.

Порада № 5. Заохочуйте довгострокові зобов'язання

Самі по собі заняття - фортепіано, гімнастика, шахи - не такі важливі, як зусилля, які при цьому докладаються. Нехай дитина пробує різні види діяльності, поки не знайде той, який полюбить і захоче продовжувати ним займатись. І слово «пробує» не означає разове заняття: дитина повинна займатись однією справою протягом півроку або рік (хоча б). Якщо після закінчення цього часу вона зрозуміє, що це заняття їй не підходить, нехай припинить витрачати на нього час та спробує щось інше.

Порада № 6. Навчайте дитину «мислення зростання»

Суть ось у чому: при фіксованому мисленні діти вважають, що їх інтелект і здібності - це усталені риси особистості, які приводять їх до успіхів або невдач незалежно від докладених зусиль. Але якщо діти сповідують мислення зростання, то вони знають, що їх інтелект і здібності можна безперервно розвивати за допомогою (спробуйте вгадати) наполегливої клопіткої роботи й завзятості.

Тому вчіть дітей, що мозок схожий на м'язи: чим більше ви ним користуєтесь, тим сильнішим він стає. Коли ми зазнаємо невдач і труднощів, мозок тренується, щоб у результаті досягти успіху.

Порада № 7. Використовуйте зорові нагадування, щоб заохочувати наполегливість і відтерміноване задоволення

Маленькі діти, наприклад, можуть збирати гроші для значних покупок, вони можуть складати монети в скарбничку або прозору банку, щоб спостерігати за процесом. Коли ви хочете, щоб дитина позбулась певної звички або змусила себе займатись чим-небудь, використовуйте візуальну систему винагороди: щоразу, коли вона сідає за піаніно або щодня, коли вона негризе нігті, опускайте по одній скляній кульці в банку. Коли банка наповниться, дитина отримає раніше обговорену винагороду (і, звичайно ж, задоволення від добре виконаної роботи).

Порада № 8. Не вимагайте наполегливості завжди і в будь-якій ситуації

Діти не будуть проявляти особливої наполегливості в тому, чого вони не можуть терпіти. Так що не переоцінюйте наполегливість як засіб, щоб полюбити алгебру або спорт - зміст наполегливості полягає в захопленні, а не в тому, що «Ти зробиш це, незважаючи ні на що, ти просто повинен це любити». Пристрасне бажання підсилює наполегливість, а наполегливість дозволяє дітям залишатися вірними своїй пристрасті.

Как улучшить успеваемость ребенка в школе

Успеваемость вашего ребенка падает из года в год или он получает лишь средние оценки, хотя, по вашему мнению, мог бы претендовать на высший балл? Зная его способности, вы уверены, что он может быть более успешным в школе. И это сводит вас с ума, потому что вы понимаете, как важно хорошо учиться сейчас, чтобы потом поступить в университет или просто достойно окончить школу. Вы переживаете, ворчите и укоряете его за лень, отсутствие мотивации и безответственность. Вы просто не понимаете, почему ребенку настолько неинтересно учиться, и придумываете разные способы дополнительной мотивации. Но зачастую ситуация не улучшается, а становится лишь хуже.

Нам, родителям, сложно не беспокоиться об академических успехах наших детей, потому что мы знаем, как это важно для их будущего. С нашей точки зрения, тот факт, что ребенок ценит друзей или электронные гаджеты выше, чем учебу, просто абсурд. Правда заключается в том, что большинство детей на самом деле мотивированы, хоть и не тем, чем, на наш взгляд, они должны быть мотивированы. Попробуйте посмотреть на это с другой стороны: когда дело доходит до чего-то захватывающего, такого как видеоигры, музыка, социальные сети и выбор крутых джинсов, ребенок демонстрирует высокую мотивацию и полное отсутствие какой-либо лени. Здесь есть один нюанс: если вы давите на ребенка, чтобы его мотивировать, ситуация, как правило, становится только хуже.

Поймите, дети должны сами осознать ценность труда. Подумайте об этом с точки зрения собственного жизненного опыта. Вы прекрасно знаете, что питаться нужно правильно, но не всегда придерживаетесь здорового питания! Ваш ребенок должен сам осознать важность академических успехов. Конечно, есть и объективные факторы, которые могут воспрепятствовать получению хороших оценок (например, умственные или физические недуги, неспособность к обучаемости или поведенческие расстройства, семейные проблемы и злоупотребления некоторыми вредными веществами). Их тоже нужно учитывать.

Есть люди, в которых сосредоточились все компоненты успеха – мотивация, соответствующие навыки, умение добиваться результата и извлекать максимальную пользу. Но для большинства из нас путь к мотивации и успеху гораздо более извилистый и тернистый. Если подумать, не каждый ребенок обращается за помощью к учителям, вовремя делает домашние задания, каждый вечер повторяет пройденный материал и откладывает в сторону все, что его отвлекает от учебы. Потому что так поступают дети, у которых более развита передняя часть мозга и которым, соответственно, присущи так называемые хорошие исполнительные функции, именно они играют значительную роль в школьных достижениях.

Исполнительные функции головного мозга помогают регулировать эмоции, способствуют концентрации внимания, настойчивости и гибкости. У многих детей эти функции развиваются позже – лишь в подростковом возрасте. И, конечно, родителям очень тяжело видеть, как их ребенок в течение долгого времени отстает в успеваемости. В это трудно поверить, но такие дети не ленивы, не безответственны и не испытывают отсутствие мотивации. Если вы не согласны или не верите в это, то, понятное дело, будете раздражаться, расстраиваться и злиться в ответ на кажущуюся лень ребенка, что, в свою очередь, будет способствовать его сопротивлению и борьбе с вами. Далее предлагаются советы, которые помогут вам избежать подобного негатива.

Сохраняйте с ребенком открытые, уважительные и позитивные взаимоотношения.Всегда оставайтесь на стороне ребенка, не занимайте позицию на противоположной стороне баррикады. Это позволит сохранить ваш авторитет и влияние, что является самым важным инструментом воспитания. Наказания, нравоучения, угрозы и манипулирование приведут в никуда, разрушат ваши взаимоотношения и мотивацию ребенка. Конечно, ваша фрустрация, чувство тревоги и страха нормальны и понятны. Но реагировать на поведение детей подобным образом абсолютно неэффективно. Помните: ваш ребенок ведет себя так вовсе не для того, чтобы сделать вашу жизнь несчастной, или потому, что он никчемный бездельник. В следующий раз, когда вы почувствуете, что начинаете злиться, попробуйте сказать себе: «Мой ребенок просто еще не дошел до этого». Помните: ваша задача – помочь ему научиться быть ответственным. Если вы негативно настроены и превращаете это в нравственную проблему, ваш ребенок будет дерзить вам, не пытаясь задуматься над сутью проблемы.

Введите правило «когда». Один из уроков жизни гласит: мы получаем удовольствие тогда, когда работа завершена. Если вы тренируетесь забивать гол, то в итоге набираете больше очков, и команда выигрывает. За работу тоже платят после ее выполнения. Поэтому начните говорить следующим образом: «Когда закончишь занятия, можешь пойти в гости к Диме». Или: «Когда сделаешь домашнее задание, можем вместе посмотреть тот фильм, который ты хотел посмотреть». Введите это правило и придерживайтесь его. Если ваш ребенок еще не способен самостоятельно планировать и инициировать, упорно придерживайтесь этого правила. Тем самым вы поможете ему научиться делать то, что его собственный мозг пока не может обеспечить, – научите его структурировать время.

Вовлекайтесь в учебный процесс. Если ваш ребенок плохо учится и его успеваемость падает, вам приходится вовлекаться в учебный процесс. Вам необходимо подключиться превентивно и помочь ему создать оптимальную структуру занятий, которую сам ребенок создать еще не может. Эта структура подразумевает продуманное расписание с указанием времени, предназначенного для занятий, и времени на отдых. Вам придется проследить за его соблюдением. Например, выключайте компьютер и говорите: «Никаких видеоигр или телевизора, пока не сделано домашнее задание». Также нужно будет подумать и решить, какое количество времени ребенок должен посвятить учебе. В течение этого времени не допускайте использования электронных устройств (телефона, планшета и т. п.), так как ничто не должно отвлекать внимание ребенка. Вы можете ввести следующее правило: даже если ребенок выполнил всю домашнюю работу, а учебное время не истекло, он должен продолжать учиться. Пусть повторяет, читает или проверяет ошибки. Введите правило полутора часов тишины, без электронных устройств, только обучение. Некоторые дети лучше учатся, слушая музыку, но во время учебы любые другие электронные устройства необходимо выключить. Эти правила не должны напоминать наказание, они призваны помочь ребенку выработать эффективный рабочий режим и сосредоточиться на школьных предметах.

Спрашивайте учителя. Если оценки и трудоспособность вашего ребенка не на высоте, вы можете вместе с его учителями разработать план спасения ситуации. Например, учитель может проверять, забрал ли ребенок все необходимое из школы, а вы проверяйте, хорошо ли он собрал портфель в школу. Как только вы увидите, что ребенок начал лучше распоряжаться и управлять своим временем, делать домашнее задание, повторять материал перед контрольными работами, это будет сигналом о том, что вам пора немного отступить.

Определите место для занятий. Возможно, вам нужно будет посидеть возле ребенка, пока он делает домашнюю работу или, по крайней мере, находиться рядом, чтобы в нужный момент помочь ему. Может, ребенку понадобится тихое место для занятий, подальше от шумных братиков и сестричек. А может, наоборот, ребенок будет лучше заниматься в общей комнате со всеми членами семьи. Помогите ему проверить это на практике. Но как только вы определите, какое место для занятий окажется лучшим, пусть ребенок находится именно там. Не нужно выполнять домашнюю работу вместо ребенка. Ваша помощь может заключаться в том, чтобы проверить выполненное задание и расспросить ребенка, как он усвоил тот или иной материал.

Разделяйте большие задания на мелкие части. Вместе с ребенком подумайте и решите: возможно, будет лучше, если вы разделите задания на небольшие части, и он будет выполнять их каждый день. Для записи ежедневных заданий можно использовать большой настенный календарь или белую доску. Вы можете также привлечь помощь учителя или нанять репетитора.

Будьте добрыми, но стойкими. Делайте все возможное, чтобы быть добрым, полезным, последовательным родителем и стойко сопротивляйтесь соблазну наказаний, чрезмерного вмешательства и контроля. После каждого негативного взаимодействия с ребенком попробуйте создать десять позитивных. Постарайтесь сделать акцент на поддержке и поощрении ребенка вместо беспокойства и придирок. Когда вы начинаете рефлексировать и думать, что академическая успеваемость вашего ребенка является отражением вас самих или качества вашего воспитания, и что именно вы и только вы несете ответственность за его результат, то в итоге оказываетесь на месте ребенка, а не на своем, родительском месте. А это вредно и неэффективно.

Отсутствие мотивации или тревожность? Иногда отсутствие мотивации (или то, что выглядит как безответственность) на самом деле может быть тревогой ребенка или стыдом за неуспеваемость по предметам, или невыполнение домашнего задания. Большинство людей тревожатся по поводу выполнения каких-то дел и избегают их, как чумы. Иногда дети просто не могут этого объяснить, потому что не всегда осознают свои волнения, тревоги, страхи и беспокойства. Вот типичный случай. Допустим, ребенок говорит вам, что сегодня ему не задали никакой домашней работы, хотя это не так. Ложь заставляет вас беспокоиться. И если вы реагируете криком и критикой, ваш ребенок, будучи движим тревожным состоянием, еще больше дистанцируется и от вас, и от домашней работы. Небольшое проявление тревоги способно мотивировать человека, но слишком сильное ее проявление блокирует способность ребенка думать, а также ту часть мозга, которая отвечает за мотивацию. Держите свои эмоции под контролем, помните о том, что тревога (страх) ребенка это не лень. Ваша цель как родителя заключается в том, чтобы сдерживать свои эмоции и правильно реагировать на волнения ребенка.

Порой чувство стыда, неполноценности или тревоги, которое испытывает ваш ребенок, может неверно истолковываться вами, и вы можете принять его за плохое отношение к учебе, отсутствие мотивации и безответственность. Игнорирование таких эмоциональных реакций ребенка может привести к его противодействию, замкнутости, отказу или демонстративному неповиновению. Помните, что то, что происходит сейчас, может выглядеть совсем по-другому, когда ваш ребенок повзрослеет. А пока в позитивной форме помогите ему оптимально структурировать учебный процесс. И, понимая всю картину происходящего, успокойтесь сами.

Научите ребенка обрести баланс интересов. Не забывайте держать в уме общую картину происходящего. Вместо того чтобы злиться по поводу оценок вашего ребенка, помогите ему найти жизненный баланс между дружескими отношениями, учебой, волонтерской работой и семейными мероприятиями. Примите участие в школьных делах ребенка, проявите интерес к школьным проектам.

Не проецируйте будущее. Когда мы видим, что наш ребенок ничем не интересуется в жизни, легко начать проецировать такое поведение на будущее. Если у него нет никаких интересов кроме видеоигр и друзей, мы думаем, что он никогда не добьется успеха и даже вряд ли сможет самостоятельно функционировать в обществе. Это наращивает наше беспокойство и страх. Но правда заключается в том, что мы не можем предвидеть будущее. Если вы фокусируете свое внимание на негативе, это лишь усиливает напряжение в отношениях между вами и ребенком. Лучше, сосредоточьтесь на его положительных чертах и помогите ребенку развивать их. Он общительный, всегда спешит на помощь или любит животных? Сосредоточьтесь на тех качествах, которые воспитывают развитого, успешного человека, а не только на школьных оценках. Помогите ребенку развиться социально, творчески, эмоционально.

Когда ребенок отстает в учебе, родители так сильно беспокоятся, что зачастую это приводит к постоянным ссорам, но успеваемость так и не улучшается. Если вы как родитель успокоитесь и поймете, что причина слабой успеваемости не только в плохом отношении к учебе и отсутствии мотивации, а также что вы не можете заставить ребенка быть мотивированным, то станете лучше к нему относиться и помогать ребенку, когда он будет нуждаться в помощи. Помните: ваша цель остановить негативную реакцию и решить проблему.

Як допомогти дитині впоратись зі страхами

У всіх дітей є свої страхи; це нормальна та здорова частина розвитку. При цьому те, що здається нешкідливим для дорослих, для дітей може бути страшним і загрозливим. Але ви можете допомогти своїй дитині впоратись зі страхами, якщо будете проявляти розуміння, терпіння й заспокоювати її в лагідній формі.

Важливо враховувати, що те, чого боїться дитина, як правило, залежить від її віку. Звісно, не всі діти однакові, але батькам корисно розуміти деякі загальні вікові особливості.

Діти грудного віку (від восьми місяців до одного року)

• У цьому віці діти починають розуміти різницю між знайомими й незнайомими ситуаціями. До восьми-дев'яти місяців досягають свого піку сепараційна тривога (виражена тривога у зв'язку з розлученням з домом або людьми, до яких дитина має сильну емоційну прихильність), відчуття паніки або тривога, яку відчуває маля, коли ви виходите з кімнати.
• Дітей трохи старше часто лякають повсякденні ситуації, які раніше не викликали подібної реакції. Вони можуть боятись незнайомих людей або нових ситуацій. (Незнайомі люди можуть бути джерелом напруги в перші два роки життя.)

​Діти ясельного та дошкільного віку (від двох до чотирьох років)

• У маленьких дітей особливо яскрава уява. Вони можуть не розуміти різницю між реальністю та своєю фантазією.
• В нормі, до віку трьох років ваша дитина повинна вміти розлучатись з вами з мінімальною кількістю сліз і чіпляння, і навіть боязкий трирічний малюк повинен адаптуватись до нової ситуації протягом кількох тижнів. Якщо у вашому випадку це не так, порозмовляйте про це з лікарем.
• Уява дитини ясельного віку може розгледіти ілюзорну небезпеку в тіні темної кімнати або в масці, що закриває знайоме обличчя. Її можуть лякати навіть повсякденні ситуації, наприклад, відхід до сну або візит до лікаря. Вона може боятись предметів, які видають гучні й незрозумілі (їй) звуки, такі як працюючий пилосос або бачок у туалеті. Дорослою людиною страхи малюків можуть сприйматись раціональними та ірраціональними. У будь-якому випадку, важливо приймати побоювання дитини всерйоз. Ніколи не смійтеся над нею через те, що вона чогось боїться.
• У цьому віці діти мислять конкретними категоріями (вони сприймають усі ваші слова буквально). Їх можуть лякати зауваження або жарти дорослих людей. Пам'ятайте, що ви розмовляєте з маленькою дитиною (або в її присутності).
• Дитина може бачити нічні жахи, які примушують її прокидатись. Якщо це відбувається, ви повинні заспокоїти її й переконати, що жахи, які вона щойно бачила уві сні, не мають нічого спільного з реальністю. Порозмовляйте з дитиною й залишіться поруч з нею, доки вона не засне.
• Нічні страхи це не те ж саме, що жахи. Діти, які відчувають нічний страх, можуть прокидатись із криками та тремтінням, при цьому вони прокидаються лише частково й можуть не помічати вашої присутності. Вони можуть не реагувати на вас і, як правило, засинають знову, так до кінця й не прокинувшись. Наступного дня вони не будуть пам'ятати про те, що сталось вночі.

​Діти старшого дошкільного та шкільного віку (п'ять років і старші)

• Страхи в цьому віці, як правило, більше засновані на реальних подіях, таких як стихійне лихо, пожежі чи травми. Але страх може бути набагато більшим, аніж справжня ймовірність цих подій. У міру того як діти вчаться й починають краще розуміти, що насправді небезпечно, а що ні, ці страхи, як правило, зникають.
• Старші діти часто турбуються про шлюб або здоров'я своїх батьків і можуть перебільшувати значення дрібних сварок або невдоволень, які вони чують. Тому найкраще вести такого роду сімейні розмови наодинці з чоловіком/дружиною, подалі від дітей.
• ЗМІ також впливають і можуть викликати страхи. Кадри з фільмів, відеоігор, музичних кліпів, з Інтернет-сайтів і навіть історії з телевізійних новин можуть бути страшними для дитини.
• Діти старшого віку можуть висловлювати свої страхи не тільки плачем. Вони можутьгризти нігті, тремтіти, смоктати великий палець або прикидатись певним чином. Вони не завжди розповідають батькам про те, чого бояться, тому стежте за перерахованими вище ознаками.

​Як можуть допомогти батьки

• Ніколи не примушуйте дитину протистояти страху, якщо вона ще не готова до цього. Знайомте її із загрозливою ситуацією обережно, не поспішаючи. Хваліть дитину, коли вона робить те, чого раніше боялася.
• Завжди ставте додаткові запитання, щоби зрозуміти ситуацію й бути впевненими в тому, що дитина знаходиться в безпеці.
• Вважайте страхи дитини реальними. Не можна недооцінювати їх і сміятись над дитиною.
• Батьки повинні передбачати те, що може налякати дитину, і готувати її заздалегідь. Наприклад, попередьте про те, що ви прийдете додому з великим собакою або повідомте дитині, о котрій годині збираєтеся виходити з дому.
• Ви можете допомогти дитині долати страхи, читаючи книги, казки, вигадуючи історіїабо розігруючи загрозливі ситуації. Дитина може намалювати монстра, і це допоможе їй висловити свої страхи й навчитись розуміти, що вони не є реальними.
• Намагайтесь знизити чутливість своєї дитини до предметів або ситуацій, що викликають страх (провести так звану десенсибілізацію). Наприклад, іграшкова пожежна машина може допомогти зменшити страх дитини перед пожежею.
• Допомагайте дитині відчувати себе в безпеці фізично, обіймаючи її, тримаючи за руку й перебуваючи поруч. Ви також можете навчити її робити довгі, глибокі вдихи, щоби зменшити її тривожний стан.
• Попросіть дитину ділитись своїми страхами з лялькою або м'якою іграшкою.
• Намагайтесь не підкріплювати страх дитини власним страхом. Будь-яка ознака того, що ви стурбовані ситуацією, може примусити її запанікувати.
• Обмежте доступ вашої дитини до засобів масової інформації, які можуть сприяти виникненню страхів або посилювати їх, таких як телебачення, кінофільми, відеоігри, Інтернет і навіть друковані матеріали. Ви також можете навчити дітей корисних медіа-звичок, які допоможуть їм зрозуміти різницю між тим, що реальне, і тим, чого немає.

​Що таке фобії?

• Фобії виходять за межі звичайних, керованих страхів більшості дітей і можуть заважати дитині дотримуватись розпорядку дня. У малюків фобії розвиваються внаслідок пережитих подій, що завдали певної емоційної чи фізичної травми, такої як задуха або загроза потонути. Якщо ваша дитина постійно боїться одного й того ж і часто лякається навіть при думці про свій страх, це може свідчити про наявність фобії, у такому випадку варто звернутись до лікаря.
• Якщо у вас або вашого чоловіка/дружини є сімейні фобії, у вашої дитини, найімовірніше, з'являться такі ж. Обов'язково порозмовляйте з лікарем вашої дитини про емоційне здоров'я вашої сім'ї.

​Коли варто звертатись до лікаря

Відвідайте дитячого лікаря, якщо:

• Страхи вашої дитини починають заважати її нормальній повсякденній діяльності.
• Дитина виглядає стурбованою більшу частину часу.

                           Один із видів відпочинку на перерві!!!!