Літературне читання ЮЯрмиш.Місто дружніх майстрів Звернути увагу на пояснення невідомих слів,вміти відповідати на запитання в кінці тексту.Навчитись виразно читати і переказувати

Математика.Множення на 100. №589-596.Звернути увагу на пояснення.

Українська мова.Поділ слів із суфіксами для переносу. Користуйтесь орфографічними словничками.Вправа 222-225.Звернути увагу на правило.

Природознавство. Зустріч 31. Які рослини квіткові? с.85-87. Відповідати на запитання.

Математика!!! Множення і ділення на 10.Задачі на кратне порівняння.Обернені задачі.№582-588.

Укр. мова.Збіг однакових приголосних звуків на межі кореня і закінчення.С.89-90.

Інформатика. поняття веб сторінки.Її адреса.С. 67-74

http://www.uaua.info/ot-3-do-6/razvitie-ot-3-do-6/news-47779-dityachi-novorichni-pisni-yaki-mozhna-vivchiti-za-den/

Образотворче мистецтво.Художнє конструювання об’ємних форм. Різдвяний янгол.

 Я у світі. Людські чесноти. Ст.70-75. Відповідати на запитання,розміщені в підручнику.

Музичне мистецтво.Пісенний подарунок для зимових свят.Пісня "Вітаємо з Різдвом" Ст.68.

Трудове навчання.Виготовлення ялинкових прикрас.

Фізичне виховання. Комплекс вправ ранкової гімнастики.

     Літературне читання В.Скомаровський.Чому вода в морі солона.Звернути увагу на пояснення невідомих слів,вміти відповідати на запитання в кінці текстуЮнавчитись виразно читати.

Математика.Множення і ділення числа на 10.Завдання 572-581.Для задач зробити скорочений запис на чорновику    

Українська мова.Суфікси.Значення суфіксів Вправи 210-213.Звернути увагу на значення.які надають суфікси словам,Підкреслити суфікси.Користуйтесь орфографічними словничками.

Природознавство. Зустріч 30.Як упізнати рослини? Звернути увагу на запитання матінки природи. Знайти в інтернеті цікаві факти про рослини.

Основи здоров'я.Параграф 12.Як стати толерантним.

Інформатика.Параграф 11. Пошук даних в інтернеті.

А ще повторити вірші,які вивчили для святкового Ранку.                       

До відома Від отриманої інформації учень ефективно засвоює та запам’ятовує: читаючи — 10% слухаючи — 26% розглядаючи — 30% слухаючи і розглядаючи — 50% обговорюючи — 70% завдяки особистому досвіду — 80% за спільної діяльності з обговоренням (інтерактивні прийоми навчання) — 90% застосовуючи отримані знання одразу ж (навчання інших) — 95%

Проблема воспитания – не дети, а взрослые, сказал гениальный итальянский педагог и отец четверых детей Франко Нембрини. Подобные взгляды разделяют многие психологи: «Все, что мы желаем изменить в детях, следовало бы прежде всего внимательно проверить: не является ли это тем, что лучше было бы изменить в нас самих. Например, наш педагогический энтузиазм. Вероятно, его лучше направить на себя», — сказала Юлия Гиппенрейтер, автор нескольких бестселлеров о общении с детьми.

Как на практике переключить фокус внимания с постоянного «воспитания» ребенка на самого себя? Мы в Отцовском клубе отобрали для вас  советы лучших родителей психологов. Их конечно же больше, таких советов, но эти, кажется, самые простые и эффективные.

1.Отрезвляющий список.

Светлана Ройз: «Собственные дети — лучшие индикаторы и диагносты. Они дают лучшую обратную связь родителям. На одном из семинаров я даю «садистское» в некотором смысле домашнее задание студентам — написать список качеств, которые они хотят видеть в своих детях. И поставить галочку напротив каждого качества, в котором они являются примером. Очень отрезвляющая практика».

2.Посмотрите со стороны на свое общение

Юлия Гиппенрейтер: «В течение дня (а лучше двух-трех дней) постарайтесь подсчитать, сколько раз вы обратились к нему с эмоционально положительными высказываниями (радостным приветствием, одобрением, поддержкой) и сколько – с отрицательными (упреком, замечанием, критикой). Если количество отрицательных обращений равно или перевешивает число положительных, то с общением у вас не все благополучно».

3.Три сильных вопроса для всех

Пол Шили, предприниматель, отец троих детей: За обеденным столом мы обычно подводим итог каждому дню. Мы знаем, что такая традиция – это ключ к тому, чтобы достичь успеха в жизни, бизнесе, отношениях. Это позволяет вам сохранить каждый день хороший темп, сравнивая его с предыдущим, постоянно улучшая свою жизнь. Поэтому во время ужина, сидя за столом, мы сначала спрашивали друг друга, а потом и каждого из детей:

1. Что сегодня было действительно хорошим?
2. Что пошло не так хорошо, как ты хотел бы?
3. Чего ты с нетерпением ждешь завтра?

Мы впятером обсуждали каждый вопрос, размышляли над ними и потом ставили последний вопрос: Расширил ли я свою осознанность сегодня? Если ответ был да, то о большем мы не могли бы и мечтать ни для себя, ни для наших сыновей.

4.Обмнимайтесь чаще!

Юлия Гиппенретер: «Обнимайте ребенка несколько раз в день, 4 объятия совершенно необходимы каждому просто для выживания, а для хорошего самочувствия нужно не менее 8 объятий в день!И, между прочим, не только ребенку, но и взрослому».

Чтобы в будущем ваше чадо не бегало по психологам, наперебой твердящим, что все его проблемы «из детства», нужно сделать так, чтобы это детство было классным. Самым светлым, веселым и лучшим.

26 способов, которые помогут вам это организовать:

1. Вопрос № 1: «Я воспитываю послушного или успешного человека?»
2. Когда ребенок вас не слушает, вспоминайте вопрос № 1.
3. Даже самый маленький ребенок лучше мамы знает тепло ему или холодно, хочет он есть или уже нет, нравится ему что-то или не нравится.
4. Дети копируют родителей. Нет смысла ругать их за недостатки, которые они взяли у вас.
5. Почаще предоставляйте ребенку выбор. Например: что (и сколько) поесть, во что играть, где гулять. Так он учится.
6. По-возможности, не мешайте получать негативный опыт. Пусть ошибается: опыт лучше нудежа.
7. Лучше страховать ребенка на опасных «лазилках», чем пугать его возможными опасностями.
8. Заботьтесь о ребенке тогда, когда он сам не может о себе позаботиться, и не отнимайте у него права делать для себя то, что он уже может.
9. Лучший способ обучения — делать вместе.
10. Делитесь технологиями: как что делается.
11. Когда ребенку плохо, его надо не учить, а любить: объятия и ласковые слова — вот и все, что нужно.
12. То, что вы сильнее, еще не значит, что вы всегда правы.
13. Отличный способ ограничить время за экраном — многочисленные кружки и секции. Самые лучшие и самые интересные.
14. Первый критерий в выборе няни, воспитателя, учителя, тренера — любовь к детям. Только не путайте с «сюсюканьем».
15. Карманные деньги лучше не дарить, а выдавать в качестве зарплаты за выполнение обязанностей и бонусов за достижения.
16. Чем больше вы уважаете своего ребенка, тем больше шансов у него вырасти в уважаемого человека.
17. К счастью, родители не всегда лажают одновременно. Поэтому тот, кто помнит о вопросе № 1, может защитить ребенка от второго.
18. Вы имеете право чего-то не знать. Вы имеете право ошибаться. Не притворяйтесь непогрешимым — это смешно.
19. Если кому-то по должности положено (среди прочего) ругать и наказывать вашего ребенка, не дублируйте его работу. Но хвалите там, где те недохваливают.
20. Учите вопросами. Самостоятельно найденный ответ ценнее готовенького.
21. Вы, кстати, тоже человек: не жертвуйте ради ребенка. Ваша способность отстоять свои интересы и заботиться о себе — прекрасный пример для подражания.
22. Если ребенок получает ваше внимание, только болея, он будет делать это чаще. Играйте с ним, когда он здоров!
23. «Кнут и пряник» — отличный способ воспитать послушного ребенка.
24. Не заставляйте ребенка реализовывать ваши мечты — лучше реализуйте их сами. Вам не поздно! Дети скопируют либо то, либо другое.
25. Накосячили? Попросите прощения. И не превращайте это в очередной сеанс нравоучений.
26. Если обещали наказать за что-то, накажите. Отмена наказания — это обман.

«Скажені» батьки – головний біль і стихійне лихо для будь-якого вчителя

15.11.2016

0 1611

Ні, у них не тече слина, немає страху води та інших клінічних проявів сказу. Вони не кидаються на викладачів і не кусають їх. (Можливо, прецеденти і були, але нам про це невідомо). Вони просто отруюють життя – насамперед учителям, нерідко – іншим батькам, а подекуди – й власним дітям.

«Скажені» батьки існують у будь-які часи та в будь-якому класі. Це явище невмируще. Уникнути його неможливо, ігнорувати – небезпечно, боротися – марно. Вони були, є і будуть. З ними просто треба змиритися – як із фінансовою кризою, кепською погодою чи недосконалістю цього світу.

Вони відрізняються від інших навіть візуально. Є щось таке в їхніх очах… Якийсь нездоровий вогник… або ледь вловима тінь – залежно від типу «оскаженіння». Досвідченому вчителеві розпізнати таких батьків неважко – навіть на першій зустрічі ще до того, як вони відкриють рота і розпочнуть монолог.

А ось недосвідчені, поставши перед таким явищем, іноді самі божеволіють від тієї кількості «откритій чудних», що їм готує перше класне керівництво. Спираючись на власні споcтереження і розповіді самих педагогів, спробуємо визначити десять найпоширеніших типів «скажених» чи то «божевільних» батьків.

Ця класифікація є суто суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.

«Перфекціоністи»

По-іншому їх можна назвати «батьками вундеркіндів». Вони або щиро вважають своїх дітей геніальними, або намагаються їх такими зробити. Не зупиняючись ні перед чим. Їхня дитина має бути найкращою, найпершою та найуспішнішою. Вони справді докладають до цього нелюдських зусиль, займаються самі, наймають репетиторів, щоразу  більше навантажуючи ту нещасну дитину.

Якщо в 2-му класі, скажімо, факультативно викладають китайську мову, основи вищої математики та філософію буддизму – дитина все це обов’язково відвідуватиме, не маючи часу на елементарний відпочинок.

Водночас будь-який неуспіх свого чада такі батьки сприймають як особисту драму і звинувачують у цьому… правильно, вчителя. Це він прискіпується до дитини або некоректно формулює завдання.

Розмовляти з такими батьками треба лише мовою фактів, пояснюючи, за якими критеріями виставляються оцінки.

«Самоусуванці»

Це батьки, які, віддавши дитину до школи, «вмивають руки». Тобто самоусуваються від будь-якого виховного процесу, щиро вважаючи, що їхня функція полягає лише в тому, щоб нагодувати і вдягти нащадка. Решту має робити школа.

Цю позицію ще можна так-сяк зрозуміти, коли батьки справді зранку до вечора працюють і бачать дитину лише сплячою. Хоча в такому разі нормальні люди, як правило, вдаються або до допомоги бабусь-дідусів, або наймають гувернантку.

Але частіше буває так, що батьки не надто обтяжені роботою і просто не хочуть заморочуватися, бо дуже зайняті собою. Перекладаючи свої обов’язки і відповідальність на школу, вони, втім, дуже обурюються, коли школа з цією почесною місією не справляється.

Такі перевихованню не підлягають, бо абсолютно впевнені у своїй правоті.

«Прохачі»

Іншими словами, «квочки». У м’якій формі вимагають від учителя особливої уваги до своєї дитини, таким чином ставлячи його у скрутне становище. З одного боку, вчителеві незручно відмовити таким батькам. З іншого – він фізично не може бути нянькою для однієї дитини: дивитися, щоб вона поїла, щоб перебувала в гарному настрої, щоб її ніхто, не дай Боже, не образив – словом, витирати шмарклі.

Не треба ще й забувати, що коли вчитель надто виділяє одного учня, на нього одразу вішається бирка любимчика – з відповідним ставленням однокласників. Тобто якщо викладач іде на поводу в батьків і намагається створити для «ніжної квіточки» тепличні умови, діти в такі ігри не гратимуть.

У результаті на школяра обрушується лавина негативу від однокласників, а винним залишається, певна річ, учитель.

«Терористи»

На відміну від «прохачів», «терористи» відкрито пресингують учителів і постійно «виховують» їх, звинувачуючи в поганому ставленні до своєї дитини: «ви підвищили голос, ви занизили оцінку, ви взагалі кепсько ставитесь до дитини». Вони постійно чимось невдоволені й за кожної нагоди це невдоволення озвучують.

Після такого терору тепле ставлення до дитини – річ проблематична. Тож, коли вона закінчує школу, весь педколектив зітхає з полегшенням. Якщо розглядати «терористів» із погляду психології, то тут є величезна потреба привернення уваги до власної персони. Як правило, до дитини це не має жодного стосунку. Основне – щоб прозвучало їхнє неповторне «я».

Дитина в такій ситуації засіб, за допомогою якого батьки демонструють усьому світові свою зіркову унікальність.

«Скандалісти»

Вони до школи ходять нечасто, але вчителям надовго вистачає цих візитів. Це той випадок, про який кажуть: раз, та гаразд. Як правило, це неврівноважені люди, які відвідують школу лишень для того, щоб захистити крихітку від лихого вчителя, на якого вона вдома наскаржилась.

У кращому разі, вони просто влаштовують грандіозний скандал, у гіршому – обкладають брудною лайкою, в найгіршому (дякувати Богові, це буває рідко) – можуть навіть вдатися до побиття.

Але, хоч це і дивно, саме з такими надто емоційними батьками найлегше порозумітися. Для цього лише треба дати їм випустити пару, а потім украй доброзичливо і спокійно розповісти, як було насправді.

І брутальне «дитя природи», яке щойно грюкало кулаком по столу, через півгодини щиро проситиме вибачення за себе і непутящого нащадка, який, виявляється, ввів в оману надто довірливих батьків.

«Насильники»

Не лякайтеся, назва, звісно, умовна. Йдеться про насильницькі методи виховання. Полягають вони у тому, що, дізнавшись про будь-яку провину учня (двійка, бійка, неуважність на уроках, бешкетування на перервах), батьки з виховною метою б’ють дитину смертним боєм.

Знаючи про такі особливості виховання в окремо взятій сім’ї, вчитель намагається, як може, захистити дитину – приховуючи від батьків небезпечну правду.

«Коли, забираючи сина зі школи, батько бачив сліди якоїсь провини, – пише в листі вчителька молодших класів, – він залізним голосом говорив: «Вдома ти будеш покараний». У мене було таке відчуття, що битимуть мене.

Оскільки спроби говорити про неприпустимість такого методу провалились, вчителям залишається лише прикривати дитину брехнею. На запитання про успіхи і поведінку незмінно бадьоро відповідати, що «все добре, проблем немає».

«Садомазохісти»

Є серед батьків і такі. Вони свідомо принижують своїх дітей, розповідаючи всім навколо, які вони погані й бездарні. Чи то справді недооцінюючи їх, чи то, піддаючись власному комплексу неповноцінності (можливо, їх теж у дитинстві недолюбили).

Хто його знає, які там бігають таргани, але дресируванню вони не піддаються. Тобто будь-які намагання вчителя пояснити, що дитина не гірша за інших і зовсім не заслуговує на таке ставлення, зазнають фіаско.

Кілька років тому в одній із київських шкіл стався кричущий випадок: дівчинка на “відмінно” вчилася, брала участь в олімпіадах, але була звільнена від фізкультури. Коли перед випуском складався список медалістів, школі знадобилася довідка від лікарів про стан її здоров’я. Мама сказала: «Я принципово не буду цим займатися, бо моя донька не достойна медалі».

Тоді класний керівник узяв на себе оформлення всіх медичних документів. А дивакувата матуся навіть на випускний дитину не пустила.

«Найрозумніші»

Їх завжди щось не влаштовує. Шкільна програма, якість навчання, конкретний учитель. Вони постійно шукають негатив у викладачах, а, знайшовши, порушують питання на батьківських зборах щодо заміни якогось учителя на іншого. Дістають цією темою класного керівника, шукають підтримки в інших батьків.

Як правило, йдеться про вчителів-предметників, які раптом поставили дитині не ту оцінку, на яку, на думку батьків, вона заслуговує. Причому на кожних зборах об’єкт невдоволення – новий. Це у них щось на зразок спорту.

А ще такі батьки мають звичку робити зауваження педагогам (особливо – класним керівникам) і всіляко повчати їх. Іншими словами, вчити викладачів азів їхньої професії: як треба виховувати дітей, як завоювати у них авторитет тощо. І не задумуються над тим, що це, м’яко кажучи, некоректно.

«Активісти»

Це їх обирають до батьківських комітетів. Це вони є ініціаторами теплої підлоги, підвісної стелі з прихованим світлом і нових меблів із карельської берези. Це вони збирають на всі ці недоречності гроші і чатують на неплатників біля під’їздів. Це вони, постійно фонтануючи ідеями, влаштовують екскурсії чи культпоходи майже щовихідні. І, нарешті, це вони, на біду всіх «вундеркіндів», приводять до школи викладача китайської мови та філософії буддизму.

Здавалося б, тільки мріяти про таких батьків у класі? Але справа в тім, що їх забагато. Не за кількістю, звісно, а в сенсі заповнення собою вільного простору. Вони надто втомлюють або й просто набридають, як іншим батькам, яким нема спокою (в тому числі – фінансового) через таку надлишкову активність, так і вчителю, якому можуть зателефонувати о сьомій ранку в суботу, аби поділитися щойно народженим креативом стосовно оформлення класу чи проведення чергового свята.

«Стукачі»

Одна з найнеприємніших категорій неординарних батьків. Якщо в класі виникає якась проблема або конфліктна ситуація (побилися діти, зник у когось мобільний телефон, неналежно, на їхній погляд, працює батьківський комітет, не так поводиться вчитель) – замість спробувати владнати конфлікт на місці, «стукачі» одразу звертаються до «інстанцій». У кращому разі до дирекції, у гіршому – до райвно.

Якщо ж, не дай Боже, в них виникне підозра, що зібрані у фонд школи гроші витрачені не за призначенням, – до правоохоронних органів прийде наклеп із детальним викладенням цих підозр.

Можна лише поспівчувати викладачам, у чиєму класі є такі батьки. Бо проблеми з перевірками і прискіпливою увагою начальства переслідують їх повсякчас. Медицина тут, як кажуть, безсила. Якщо інші поведінкові патології батьків можна пояснити психологічними комплексами чи психічними проблемами, то в цьому разі маємо справу з, м’яко кажучи, непорядністю. А це не лікується.

 Наталія Кулик, журналіст

Многие знают, что причина проблем и комплексов взрослого человека кроется в далеком детстве. Психологи уверены, что «виновны» в этом негласные родительские установки или же директивы, которые малыш буквально впитывает с раннего детства.

Другим словами, мамы и папы редко задумываются над тем, что слова или фразы, которые они употребляют при общении с малышом, формируют некоторую скрытую психологическую установку. Это имеет особенное значение в раннем детстве, когда крошка в возрасте до 5 лет, все сказанное воспринимает на уровне подсознания.

Негативные формулировки

Многие дети не раз слышали от мам и пап такие фразы, как «Горе ты мое луковое», «Ты очень плохая девочка», «У всех умные дети, а у меня…».  Малыш старше пяти лет чаще всего просто пропустит такие фразы мимо ушей, то есть просто не обратит на них внимания. Ребенок до 5 лет же неосознанно воспримет их на своем чувственном эмоциональном уровне, уловит  все недовольные интонации родителей, а главное — все эти фразы крепко укрепятся в его подсознании. При этом, у крошки начнет формироваться чувство вины. Ведь маленький еще просто не умеет критически относиться к словам взрослых и просто-напросто впитывает их. Если такие фразы родители употребляют часто, то они прочно закрепляются в голове, как неосознанная установка.

Воспитывая своих деток, любящие родители часто хотят видеть их послушными и хорошими, поэтому употребляют такие фразы, как: «Ты у меня такой хороший мальчик, но должен быть таким-то…», или «Папа рассердится, если ты будешь вредничать…» Родителям стоит помнить о том, что в этих фразах содержится приказание и даже возможное наказание за неисполнение. Если подобные слова повторять часто, у малыша сформируется такая установка: чтобы заслужить любовь родителей — нельзя ослушаться.

Чувство вины

Некоторые мамочки в воспитательных целях рассказывают деткам о трудных родах, страхах за жизнь малыша, о том, от чего ей пришлось отказаться ради любимого чада. Результатом таких разговоров может быть скрытая установка на внушение малышу чувства вины за свое рождение и жизнь. Малыш может думать что он – помеха в жизни родителей.

Еще одна опасная директива может сформироваться у ребенка в том случае, если ему часто напоминать о том, что ему уже давно пора повзрослеть. Так родители неосознанно подавляют все детские желания…

Также родители очень часто говорят фразы, которые направлены на запрещение каких-либо эмоций, например: «Стыдно кого-то бояться», «Никогда не обижайся на кого-то», «Тебе нельзя плакать». Все эти фразы просто загоняют внутрь ребенка эти эмоции, делают для него их запрещенными.

Как воспитать ребенка без комплексов?

Малыш должен уметь переживать страх, гнев, радость, научиться управлять ими. Только так он сможет вести себя адекватно в любой ситуации, сможет контролировать свои эмоции и не позволит им вылиться на других.

ЧТО ЖЕ ДЕЛАТЬ? ХВАЛИТЬ? ДА, НО В МЕРУ… РУГАТЬ? ТАКЖЕ ДА, НО ТАКЖЕ В МЕРУ. ЛУЧШЕ ПООЩРЯТЬ, ПОМОГАТЬ ДУМАТЬ, УЧИТЬСЯ, РАЗВИВАТЬСЯ… ЖЕЛАТЕЛЬНО ВМЕСТЕ С РОДИТЕЛЯМИ.

Да, сложно сказать, можно ли воспитать малыша, при этом постоянно «не воспитывая» его и не наказывая. Главное помнить, что во всем есть предел. Но если родители осознают собственные проблемы, понимают их, ищут причины внутри себя, то и своих детей они, скорее всего, воспитают думающими и правильными. Только бы хватило понимания, любви, терпения и сердечности.

                                           Для батьків і дітей!!!!

Увага!!!! У зв'язку з погодніми умовами 14-15 листопада у дітей вихідні дні!!! Навчання в середу,16листопада!!!!

«В КОГО ТЫ ТАКОЙ УРОДИЛСЯ?», «УЙДИ С МОИХ ГЛАЗ!», «НЕ ПУТАЙСЯ ПОД НОГАМИ!». ТЫ КОГДА-НИБУДЬ ЗАДУМЫВАЛАСЬ, КАК ЧАСТО МЫ ЭТО ГОВОРИМ СВОИМ ДЕТЯМ? ФРАЗЫ, СКАЗАННЫЕ С ДОСАДОЙ, МОГУТ РАНИТЬ ЧУВСТВА РЕБЕНКА, СДЕЛАТЬ ЕГО ЗАКОМПЛЕКСОВАННЫМ И НЕУВЕРЕННЫМ В СЕБЕ. ПРЕДЛАГАЕМ ТЕБЕ ВЫХОД: НАУЧИТЬСЯ ПРАВИЛЬНО РАЗГОВАРИВАТЬ С РЕБЕНКОМ, И ЗАПОМНИТЬ РАЗ И НАВСЕГДА ФРАЗЫ, КОТОРЫЕ НИКОГДА НЕ СТОИТ ГОВОРИТЬ ДЕТЯМ.

Когда мы ребенку говорим подобные фразы, мы даже и не задумываемся о том, какие чувства они вызывают у него. А ведь он все понимает и принимает очень близко к сердцу. У ребенка начинает подрываться базовое чувство безопасности и любви, которое необходимо каждому человеку. Появляются комплексы. «Ты мне надоел!», «Достал!», даже если ты сказала эти фразы не со злости, а в порыве эмоций – она долетела до ребенка.

Если у твоего ребенка, что-то не получается или он делает, по-твоему, что-то не так — не торопись, дай ему возможность проявить самостоятельность. Ведь он не родился сразу быстрым, ловким и аккуратным. Он старается для тебя, чтобы ты могла им гордиться и любила его. Поэтому, наоборот, постарайся радоваться каждому успеху и достижению своего ребенка.

Фразы, которые нельзя говорить ребенку

– У тебя это не получится — дай я сделаю.

Детские психологи считают, что подобные фразы наперед программируют ребенка на неудачу, вселяют неуверенность в себе. Малыш начинает чувствовать себя глупым, неловким и неудачливым. Поэтому в дальнейшем он будет стараться реже проявлять свою инициативу.

– Бери, что хочешь, только успокойся.

Сменив резко свое «нет» на «да», ты даешь понять ребенку, что с помощью нытья, уговоров и капризов, можно добиться всего, что хочешь. Таким образом, ребенок вскоре перестанет воспринимать какие-либо твои отказы всерьез.

– Если я еще раз такое увижу — ты получишь от меня.

Этот приемчик не дает никакого педагогического эффекта. Твой ребенок должен точно знать, чего стоит ожидать в том случае, если он не слушается.

– Перестань немедленно!

После таких фраз, ребенок чувствует себя абсолютно бесправным. И наоборот, вместо того, чтобы «перестать» и «успокоиться» начинает свой протест. Ребенок, в результате, или начинает плакать или начинает с тобой огрызаться. В общем, должного воздействия — ноль.

– Ты ведь должен понимать, что…

…старших нужно уважать, природу беречь, уроки не пропускать и т.д. Реакция ребенка в этих случаях будет противоположная. У детей возникает так называемый смысловой барьер. Это когда дитя действительно «перестает» воспринимать все нравоучения взрослых и действительно «не понимать» что от него хотят.

– Никто так себя не ведет, а ты…

Если постоянно повторять ребенку эту фразы, у него прививаются определенные стереотипы. И в дальнейшем, он будет воспринимать свою излишнюю эмоциональность, как недостаток.

– Побереги мое здоровье.

Если подобные фразы часто использовать для успокоения ребенка, то в дальнейшем, когда тебе или кому-то из семьи будет действительно плохо, они просто не подействуют. По привычке, малыш просто не будет на это обращать внимания.

– Не расстраивайся ты так из-за ерунды…

У детей свои проблемы. Для них они кажутся глобальными и серьезными. Всякий раз демонстрируя пренебрежение к проблеме своего ребенка, ты рискуешь навсегда потерять его доверие. Мало того, в дальнейшем ребенок не будет рассказывать тебе о реальных проблемах, считая их просто ерундовыми.

– У всех людей дети как дети, а ты у меня…

«Ты горе мое луковое», «наказание мое», «растяпа», «неряха» — такие ярлыки понижают самооценку ребенка, и он действительно начинает им соответствовать.

Итак, научись правильно разговаривать со своим ребенком. Твои, иногда не продуманные фразы, могут ранить его чувства. Из-за наших неверно произнесенных слов малыш может стать в будущем закомплексованным и неуверенным в себе человеком. Если ребенок провинился, постарайся без повышенных эмоций, в спокойной обстановке обсудить его поведение.

Автор: Алиса Крон

Часто родители повышают голос и могут накричать на ребенка, если тот что-то неправильно сделал — мол, это такой воспитательный маневр. Вот только пользы от крика — ноль, а поломанная психика может остаться на всю жизнь. И самое ужасное, что такое поведение позволяют себе не только родители, но и учителя, воспитатели и даже незнакомые люди…

Сегодня мы хотим рассказать, почему на детей ни в коем случае нельзя кричать и рассказать несколько очень показательных примеров…

Не делайте так.

Домодедово, раннее утро, зал вылета, кафе на втором этаже. За соседним столиком брутальный красавчик с мальчиком лет пяти. Мальчик едва слышно что-то шепчет, наклоняясь к тарелке. Папашин рев заставляет меня вздрогнуть:
– Куда в туалет??! Куда в туалет?? Я тебя спрашивал 5 минут назад – ты что сказал?? Ты что мне сказал, я тебя спрашиваю? Ссысь в штаны теперь, давай, в туалет ему!!
Я внимательно смотрю на отца. Он орет так, что брызжет слюна, орет долго и матом, краснеет и сжимает кулаки. Мальчик становится пунцовым и еще ниже наклоняет голову.
Я тихо говорю:
– Дети этого возраста еще не могут предсказать, когда они захотят в туалет.
Отец свирепо смотрит на меня, я на него. Через секунду он бросает мальчику – “Пошли!!” и уводит так и не поднявшего голову сына из кафе.

***
Тель-Авив, полдень, набережная, толпы народа. Я расслабленно иду, собираясь купить мороженое. Вдруг слышу – крики, у парапета, огораживающего пляж, собирается небольшая толпа. Я заглядываю вниз. На дорожке возле раздевалок стоит жуткий мужской крик, надрывный:
-Отойди от меня! Отойди от меня, я с-сказал!! Я тебе что сказал – ты не понимаешь?? Ты сейчас получишь у меня!! Иди рядом!! Отойди!!

Мужик в трусах и шлепанцах орет, трясясь и подскакивая, на девочку лет пяти. По-русски. Девочка испуганно стоит перед ним, втягивая голову в плечи. Я ничего не понимаю. Люди на набережной тоже. Он двигается вперед, девочка семенит рядом. Крик, совершенно ненормальный, надрывный, агрессивный, продолжается. “Отойди, я сказал! Иди рядом! Ты не слышишь! Ты не понимаешь что ли?? Тебе врезать что ли?!!” Лица девочки не видно, ее голова втянута в плечи. К нему подходит женщина, трогает за плечо. Он отскакивает. “Еще раз крикните – позову полицию”, – говорит она. “Пшла нах!! – орет мужик. – Это мой ребенок!!” Но крик замолкает и они уходят – он размашисто и нервно, девочка торопливо рядом. Мне дико стыдно за то, что все это происходит по-русски. Толпа разноцветных иностранцев шепчется и переглядывается.

***
Домодедово, ночь, зал прилета, паспортный контроль. Очередь. Дети изнывают от ожидания. Мальчик лет пяти прыгает – из очереди – и обратно в очередь, к маме поближе.
В какой-то момент она с силой дергает его за руку так, что он отлетает в сторону и назад.
– Я тебе что сказала??? – голосит мать. – Стой спокойно!! Еще раз шевельнешься- я тебя сдам в милицию! Тебя заберут!! Сейчас я им скажу, что ты плохо себя ведешь!!
Мальчик испуганно озирается на проходящего мимо пограничника и стоит как вкопанный какое-то время.
Спустя 5 минут в соседней очереди раздается вопль. Вопит хрупкая, красивая, хорошо одетая блондинка, непрерывно дергая за руку своего сына, совсем маленького, лет 3-4-х:
– Ты устал??? ты устал???? Ты домой хочешь?? А я, по-твоему, не хочу?? Я тебя спрашиваю?? Ответь мне – я, по-твоему, не хочу??? Тебе не стыдно?? Я не устала?? Где я тебе возьму домой?? Он устал, а мама не устала!!!
Она вопит, брызгая слюной и тряся своего сына, каждый раз при рывке стараясь его развернуть к себе лицом. Мальчик втягивает голову в плечи и старается не встречаться с ней глазами.

***
Вы читаете пособия по женским оргазмам и по тому, как поймать и удержать мужика. Почитайте хоть что-нибудь про детскую психологию. Про то, как уметь утешать ребенка, а не пугать его до энуреза и заикания. Про то, что такое психологическое и эмоциональное насилие. Про то, как запуганные дети учатся навсегда подавлять свои потребности, и это значит, что у них, выросших, внутри блуждает огромный объем агрессии. Про то, как эти выросшие дети на приеме у психолога плачут, вспоминая вас, ненавидя вас, ощущая свое бессилие перед вами, уже состарившимися.

Прочитайте про возрастные нормы. Про то, что маленькие дети не знают, когда они захотят в туалет — предлагать им «ссать в штаны» в публичном месте, громко — это навсегда вбить в голову ощущение стыда и унижения. Про то, что здоровый пятилетний мальчик в норме не может стоять спокойно — ему надо вертеться и двигаться. И девочке тоже. Про то, что 4-х летка не знает, что такое «долго», что такое«полчаса», что такое «паспортный контроль», он может ощущать только,что именно он внезапно стал виноват в том, что мама устала и что ему,малышу, в таком случае самому устать — почему-то стыдно. Что девочка ни в пять, ни в 35 не способна одновременно выполнить команды «отойди» и «иди рядом», выкрикнутые чокнутым отцом.

Вы предлагаете ребенку испытать стыд, вину и унижение в экстремальной для него ситуации — вместо поддержки, утешения и помощи. Вы, взрослые, в этот момент усыновляетесь и удочеряетесь к своим детям — они видят, что взрослые — это не вы, потому что взрослый справляется, а вы не справляетесь. И тогда ваши дети пытаются с трех лет вести себя по-взрослому с вами, чтобы вас, такого хрупкого и не владеющего собой, не разозлить, не напугать и не расстроить. Вы угрожаете своему ребенку, угрожаете побоями, милицией, детдомом, — вы, тот, от которого он ожидает защиты. Родители — это не те, которые защищают. Это — те, которые накажут и подставят, когда и так плохо.

Вы орете, когда ощущаете бессилие, усталость, раздражение и гнев. В этот момент ваш ребенок ощущает парализующий страх, стыд, вину и беспомощность. Кроме этого, он не сможет научиться, как это – поддержать и помочь, пожалеть, утешить и успокоить, позаботиться и быть внимательным. Он вырастает в такого же родителя и партнера, не знающего, как помочь своему ребенку или близкому, но умеет угрожать, пугать, ругать, стыдить и винить.

Я не знаю, когда иссякнут поколения полу-чокнутых агрессивных отцов и истеричных, крикливых, дергающих своих детей по каждому поводу матерей. Поверьте мне — даже если все эти описанные мною реальные персонажи где-то там внутри любят своих детей, их выросшим детям будет очень тяжело в это поверить.

© Юлия Рублева

UPDATE. одна моя читательница пишет: Лично мне очень помогла книга Джона Грэя «Дети с небес». А книги Юлии Гиппенрейтер «Общаться с ребенком. Как?» и «Продолжаем общаться с ребенком. Так?» я разрезала бы на крупнокалиберные клочки-цитаты и раздавала всем будущим родителям еще до начала беременности.

И вторая читательница рекомендует: Адель Фабер,Элейн Мазлиш «Как говорить, чтобы дети слушали, и как слушать, чтобы дети говорили», Карен Прайор «Несущие ветер» — о дельфинах, которые учили дрессировщиков учить их…

Як розмовляти з дитиною?
55 фраз, які покращують спілкування.

У пориві емоцій ми дуже часто говоримо дітям те, чого не сказали б у спокійному стані. Тимчасом у спілкуванні з дітьми значення має кожне слово. 
Для виховання емоційно здорової дитини і дитини-оптиміста батькам просто необхідно намагатися перефразувати свої негативні висловлювання-кліше у позитивні. Спробуйте — і результат приємно вас здивує.

Jim Daly

Не бігай по калюжах!	Обійди калюжу.
Не кричи!	Говори тихіше, будь ласка.
Не їж швидко!	Прожовуй їжу гарненько.
Знову безлад!	Прибери, будь ласка.
Скільки тебе ще чекати?!	Нам час іти, попрощайся.
Куди поліз?	Відійди / спустися, будь ласка.
Впадеш!	Будь обережний.
Будеш плакати!	Подумай про наслідки.
Посковзнешся!	Уважно дивися під ноги.
Промокнеш!	Візьми парасольку / одягни гумові чоботи.
Не біжи!	Іди спокійним кроком.
Не поспішай!	Ти встигнеш.
Я тобі українською мовою кажу!	Почуй мене, будь ласка.
Досить уже!	Пора закінчувати, час вийшов.
Скільки можна говорити?	Мені довелося повторити кілька разів, виконай моє прохання, будь ласка.
Я вже не знаю, як з тобою розмовляти!	Давай знайдемо рішення, яке влаштує нас обох.
Ти що, глухий?	Почуй мене, будь ласка.
Ти що, сліпий?	Зверни увагу на це, будь ласка.
Тобі не соромно?	Твій вчинок дуже засмутив нас / Подумай про свій вчинок.
Хто тобі дозволив так розмовляти?	У нашій родині так не розмовляють.
Я ж казала, що так буде!	Зроби висновок і більше не повторюй цих помилок.
Тобі це не вдасться!	Спробуй, не спробуєш — не дізнаєшся.
Я не знаю!	Спробуймо знайти відповідь на це питання разом.
Я тебе не розумію!	Уточни ще раз, що ти маєш на увазі.
Ти не правий!	Це твоя думка.
Я сказала — ні!	Я висловила свою думку про це, вона не зміниться.
Тому що я так сказав!	Бо це рішення схвалили батьки.
Ніяких цукерок!	Солодке — на десерт.
Як мені це набридло!	Я не налаштована це обговорювати зараз, давай поговоримо після вечері.
Ти хіба не знаєш, котра година?	Вже пізно,час спати.
А я не втомилася?	Я розумію тебе, ми всі втомилися.
Закрий рота! (коли дитина плаче)	Я не зможу тобі допомогти, тому що просто не чую тебе.
Зараз дістанеш!	Я дуже засмучений і можу сказати або зробити те, про що ми обидва будемо потім шкодувати.
Досить мені заважати!	Займися поки своїми справами. Я звільнюся, і ми затіємо дещо цікаве!
Ти що, з глузду з’їхав?!	Я неприємно здивований твоїм вчинком!
Це дорого!	Сьогодні у нас заплановані інші покупки.
Що з тебе виросте ?!	Твої сьогоднішні вчинки вплинуть на все твоє життя, подумай про це.
Вимкни телевізор!	Телевізор перегрівся, йому потрібен відпочинок.
Сідай краще за уроки!	Час іде, зроби уроки, а потім займешся...
На кого ти схожий!	Я тебе не впізнаю сьогодні.
От коли я був дитиною, я не був таким як ти...	Ти можеш помилятися і робити помилки, однак, головне, –  зробити з них висновки і не повторювати більше.
У моєму дитинстві цього не було!	Я був би радий мати в дитинстві таку іграшку!
Годі плакати через дурниці!	Я розумію, для тебе це важливо, подумаймо, що можна зробити.
Опануй себе! / Вгамуйся!	Якщо ти заспокоїшся, ми зможемо знайти рішення.
Дивись, куди йдеш!	Уважно дивись перед собою.
Та хто з тобою буде дружити!	З ким ти хотів би подружитися?
Опануй себе! / Вгамуйся!	Тобі потрібно заспокоїтись, потім ми зможемо поговорити.
Ти мене обманюєш!	Мені дуже важливо, щоб ти сказав правду, інакше я не зможу тобі більше довіряти.
Було б чим хвалитися!	Ти впевнений, що цим можна пишатися?
Захворіти хочеш ?!	Ти знаєш: якщо захворієш, тобі доведеться сидіти вдома і пропустити багато цікавого.
Ось тато прийде з роботи, я йому все розповім!	Мені доведеться розповісти все татові. Напевно, твій вчинок засмутить його.
У всіх діти, як діти...	Я люблю тебе незважаючи ні на що, але іноді твоя поведінка дуже мене засмучує!
Невже так складно зрозуміти?	Що саме тобі не зрозуміло?
Прийдемо додому — я поговорю з тобою інакше!	Сьогодні мені доведеться позбавити тебе ... через твою поведінку.
Невдячний!	Ми дуже стараємося, щоб у тебе було все необхідне. І нас засмучує твоє ставлення.