Основний виклик, який стоїть у суспільстві, що живе в умовах невизначеності, — створити систему, в якій школи трансформуються в інституції, що створюють інновації. Більше того, нам необхідно забезпечити їхню здатність масштабувати інновації та перетворювати їх у системні рішення.
Шкільні системи, які не розвиватимуть культури інновацій, не мотивуватимуть своїх лідерів, учителів, управлінців удосконалюватись, швидко побачать результати: високий рівень молодіжного безробіття, невисока соціальна активність, перевага політичного популізму, відтік інтелектуального капіталу тощо.
Аналізуючи ці два дослідження, можна виокремити 8 кроків до стимулювання освітніх інновацій.
За даними
дослідження, ключовими передумовами освітніх змін є:
— відкриті системи, що дозволяють впровадження освітніх інновацій як всередині системи, так і мають механізми для співпраці з інноваторами ззовні;
— наскрізна співпраця у суспільстві заради змін — поєднання зусиль освітян, бізнесу, влади;
— ефективність: існує сформована візія, пріоритети і зрозумілі правила гри (підзвітність).
1. Визначаємо візію майбутнього
Для того, щоб уможливити співпрацю різних освітніх гравців, усім учасникам процесу потрібно розуміти, куди ми рухаємося. Візія має важливе значення, адже задає тон суспільній дискусії, активізує дії і, на відміну від косметичних покращень, мобілізує ресурси для реальної трансформації.
Більшість систем освіти у всьому світі страждають від поспішних управлінських рішень, що (часто через залежність від політичного контексту) спрямовані на короткострокові результати. Проте одним із факторів успішності систем освіти від Фінляндії до Кореї є здатність мислити системно і діяти далекоглядно. Сила такого підходу полягає у формуванні стратегії та її чіткого дотримання.
Чому ж часто вчителі опираються змінам? Тому що не вистачає певності, що задекларовані зміни будуть справді впроваджені.
Для чого впроваджувати нові освітні практики, якщо зміна міністра та політичного тла зведе нанівець усі зусилля? Іншими словами, і в українській системі освіти сьогодні бракує стратегічного бачення та розуміння, куди сьогоднішні зміни приведуть нас завтра і як із точки «А» ми потрапимо в точку «Б». Завдання громадянського суспільства — перейти від «гасіння пожеж» до формування стратегії освітнього сталого розвитку.
Завдання громадянського суспільства — перейти від «гасіння пожеж» до формування стратегії освітнього сталого розвитку
Нам потрібно:
— проартикулювати, кому має «служити» освітня система, хто є у центрі;
— просигналізувати типи інновацій, які ми хочемо впровадити;
— залучити широку аудиторію до обговорення і впровадження системних змін.
В Україні хорошими прикладами є досвід платформи «Культура 2025» та досвід Несторівської групи. Стосовно освіти, можемо взяти за приклад
стратегію трансформації шкіл у Лондоні 2003 року.
2. Бажаємо великого
Ставимо собі великі, амбітні та чіткі цілі, які вимагатимуть максимальних зусиль від кожного. Коли говоримо про освіту і ставимо завдання, то варто подумати про результат навчання. Що ми хочемо мати на виході зі школи? А з університету? Якими компетенціями і навичками володіє кожна людина? Як це позначиться на результатах країни?
Ці цілі можуть бути легко вимірюваними, до прикладу:
— Знизити молодіжне безробіття із 22% до 7%;
— Україна входить у топ-20 країн у Human Development Index;
— Україна входить у топ-10 у PISA (із 2018 року).
Коли ми домовимось між собою про наші спільні цілі, то зможемо продемонструвати, як кожен гравець у системі долучається до досягнення цих цілей. А це наповнює сенсом працю кожної людини і створює цінність.
3. Створюємо конкуренцію
На жаль, в Україні освітня система є централізованою та монополізованою, що не враховує локального контексту. Саме конкуренція примушує освітні інституції ставати гнучкішими та ефективнішими.
Добрі новини в тому, що реформа децентралізації в Україні дає можливості для демонополізації. Наступним кроком має стати впровадження «ваучерної системи», яка дозволить сформувати ринок освітніх послуг.
4. Експериментуємо і винагороджуємо експериментаторів
Нам потрібно більше експериментів у освітньому середовищі, тому що їхня публічність стимулює співпрацю і подальший розвиток.
Нам потрібні експериментатори, які здатні створювати історії успіху всередині системи з урахуванням локального контексту, системних рамок та обмежень.
В Україні зараз з’являються приватні школи, які пропонують нову якість освіти, але нам бракує історій успіху державних шкіл, що зуміли трансформуватися попри усі обмеження. Цікавою є ініціатива фінів —
HundrED — експерименти у школах, що мають потенціал поширення.
Наш
GoFundEd також є платформою, де можна побачити ініціативи вчителів, що працюють у системі, але пропонують новий досвід для учнів. Ми віримо, що через залучення багатьох гравців ці ініціативи мають шанс трансформуватись у системні рішення.
5. Встановлюємо метрики успішності освітніх інновацій
Ми маємо бути відвертими стосовно результативності нововведень, варто слідкувати, які освітні інновації працюють, а які — ні. Результати таких освітніх експериментів повинні активно обговорювати у суспільстві, адже саме відрефлексовані результати можуть стати точкою біфуркації при прийнятті рішень.
Певні стандарти оцінки соціальних новацій запропоновані
NESTA.
В Україні ми оцінюємо успіх школи за рейтингами ЗНО (хоча усі розуміємо, що чималу роль тут відіграє репетиторство та соціально-економічний бекграунд учнів), саме тому нам час виокремити, що саме є метрикою успіху.
6. Надаємо автономію та відповідальність
Замість традиційної ієрархічної підзвітності — культура співпраці і спільної відповідальності. Для того, аби створити цю культуру співпраці і співвідповідальності, школи мають стати майданчиками, де вчителі самостійно вирішують, як навчати і як управляти школою. Та треба розуміти, що зростання автономії завжди іде пліч-о-пліч із зростанням відповідальності.
Батьки, місцевий бізнес, громадськість — це партнери школи, які можуть долучатись до формування плану розвитку навчального закладу, а потім разом відслідковувати поступ. У такому випадку ми створюємо простір для спільної взаємодії, де кожен є співвідповідальним за результат. Хорошим прикладом сьогодні є
співдія МОН, EdEra та сотень учителів, які співпрацюють задля розвантаження освітніх програм.
Проте маємо усвідомити, що освітні інновації — це не лише про методи викладання й програми, а й про інновації у системі освітнього управління. Сьогодні саме громадське суспільство може стати творцем запиту на зміни у освітньому менеджменті.
7. Інвестуємо та уповноважуємо агентів змін
Люди в рамках системи є уможливлювачами змін. Саме тому існує велика необхідність у розвитку їхніх лідерських здібностей, наставництві та коучингу. Провайдерами таких послуг можуть бути як інституції, що діють усередині системи, так і ті, що функціонують ззовні. Проте нам необхідно забезпечити свободу вибору освітянина – де навчатись. Ваучерна система фінансування може уможливити розвиток ринку освітніх послуг.
Цікавим є
приклад Нового Орлеана, що закладає механізми співпраці інноваторів з-поза меж системи у навчанні і підготовці директорів шкіл. У «
Про.Світ» ми також пропонуємо рішення, які відповідають на суспільні виклики, зокрема зовсім скоро стартує навчальна програма розвитку директорів та вчителів опорних шкіл спільно з WNISEF, що є чудовим прикладом співпраці гравців з-за меж освітньої системи.
8. Визнаємо успіхи та невдачі
На сьогоднішній момент існує дві організації, які у світовому масштабі винагороджують освітні новації, —
Global Teachers Prize та
WISE Prize for Education. Учителів-новаторів цього року вітав Папа Римський, Джо Байден, Білл Клінтон та інші лідери. Це важливо, тому що освіта — пріоритет із пріоритетів і тому що інвестиції в освіту — це інвестиції у розвиток суспільства, у кращих інженерів, військових, медиків, культурних діячів.
Мені здається, що настав час і в Україні оголосити конкурс на найкращу освітню новацію в рамках освітньої системи. І я переконана, результати здивують нас усіх.
Експериментуймо, помиляймось, навчаймось — і знову експериментуймо!
