Как правильно хвалить своих детей

Во многих странах мира похвала не приветствуется. Например, в Китае детей хвалят редко, родители беспокоятся о возможных последствиях похвалы. Считается, что излишняя похвала повышает эго ребенка, делая его самовлюбленным и эгоистичным. Раньше и в странах Запада нетерпимо относились к чрезмерной похвале и завышенному самомнению. Но сегодня все иначе. Люди без конца хвалят друг друга и щедры на похвалу своих детей. Они верят, что похвала делает их лучше – более мотивированными, более уверенными, более склонными к решению сложных задач.

Так ли это в действительности? В некоторых случаях да. Например, по мнению психологов, мамы, которые хвалят дошкольников за хорошее поведение, делают детей более социально адаптированными. Но в других случаях похвала может разрушить мотивацию ребенка.

Как правильно хвалить своих детей?
Психологи утверждают, что похвала будет мощным мотивирующим фактором в том случае, если родители последуют следующим рекомендациям:

• когда хвалите, будьте искренними и конкретными;
• хвалите детей только за те черты, которые они в силах изменить;
• используйте содержательную похвалу, которая задает реалистичные, достижимые стандарты;
• остерегайтесь хвалить детей за легкие достижения;
• остерегайтесь хвалить детей за то, что они и так любят делать;
• сделайте так, чтобы ребенок сосредоточился на освоении навыков, а не на сравнении себя с другими;
• со вниманием относитесь к уровню развития вашего ребенка.

Давайте рассмотрим каждый из представленных принципов и те доказательства, которые их подтверждают.

Со вниманием относитесь к уровню развития вашего ребенка

Очень маленькие дети буквально расцветают от похвалы. Груднички и малыши получают пользу от похвалы, которая поощряет их самостоятельные исследования.

В одном из научных исследований 2-летним детям были выданы непростые задания, при этом ученые внимательно изучали реакцию матерей, наблюдающих за старательными попытками малышей. Через год эти же семьи пригласили снова и провели повторное исследование с детьми.

Исследователи обнаружили следующий факт. Трехлетние дети, которые лучше всего справлялись с различными заданиями и проявляли настойчивость при решении задач, были теми детьми, чьи матери хвалили и поощряли их самостоятельность год назад – в два года.

Старшие дети более развиты и могут трактовать похвалу в негативном смысле. В то время как очень маленькие дети, скорее всего, примут ваши слова за чистую монету, со старшими детьми совсем другая история. Когда дети вырастают, они узнают о ваших собственных возможных мотивах хвалить их. Если они чувствуют вашу неискренность, то могут отклонить похвалу. Они также могут быть чувствительными к вашей покровительственной снисходительности или манипулированию.

Когда хвалите, будьте искренними и конкретными

Неискренняя похвала может нанести вред самооценке и разрушить взаимоотношения. Очевидно, что дети не воодушевятся похвалой, если вы кажетесь им неискренними. Но неискренняя похвала не просто неэффективна. Она может быть разрушительной. Дети могут подумать, что вам их жалко или что вы пытаетесь ими манипулировать. Неискренняя похвала может означать, что вы не понимаете своего ребенка.

Возникают ли эти проблемы с очень маленькими детьми? Наверное, нет. Но как только ваш ребенок повзрослеет настолько, чтобы подумать о мотивах, которыми вы руководствуетесь, когда его хвалите, он может стать чувствительным к воздействию неискренней похвалы. Чтобы предотвратить появление неискренности, избегайте частых, щедрых, очень обобщенных и неконкретных похвал. Дети, скорее всего, будут сомневаться именно в них.

Хвалите детей только за те черты, которые они в силах изменить

Может показаться, что восхваление интеллекта или таланта вашего ребенка будет стимулировать его самооценку, а также мотивировать на действия. Но оказывается, такого рода похвала имеет противоположный эффект. Ученые продемонстрировали его в серии экспериментальных исследований, и оказалось, что когда мы хвалим детей за их способности, они становятся более осторожными. Дети избегают заданий и потенциальных проблем. Они боятся сделать что-нибудь не так, потерпеть неудачу и лишиться вашей высокой оценки.

Дети также могут подумать, что интеллект или талант это то, что у людей либо есть, либо нет. При этом дети чувствуют свою беспомощность, когда совершают ошибки. Какой смысл пытаться работать над собой, если ошибки свидетельствуют о нехватке интеллекта?

Поэтому лучше не хвалить детей за способности. Лучше хвалите их за то, что они точно могут изменить, как, например, уровень усилий при выполнении задания или изменение стратегии.

Используйте содержательную похвалу, которая задает реалистичные, достижимые стандарты
Одна похвала может звучать просто как: «Молодец, так держать!». Другая содержит информацию о том, что конкретно было правильным в действиях ребенка: «Мне нравится, как ты начал сочинение, описал проблему и объяснил, почему она важна».

Последняя называется содержательной похвалой и считается более полезной, чем обобщенная похвала. Когда вы хвалите ребенка содержательно, вы не просто говорите ему, что он молодец. Вы даете ему конкретную информацию и рассказываете о своих стандартах.

Но есть важная оговорка. Стандарты, которые вы задаете, должны быть разумными. Если вы перехваливаете ребенка, например, говоря: «Ты просто великолепен! Я никогда не слышала, чтобы кто-то играл на пианино лучше тебя!», вы можете дать ему неверный посыл. Ваш ребенок может сделать вывод, что ваши стандарты превышают человеческие возможности. Как он может до них дотянуться? Похвала, которая задает нереально высокие стандарты, может стать источником давления и заставить детей чувствовать себя неполноценными.

Остерегайтесь хвалить детей за легкие достижения

Если вы хвалите детей за выполнение простых задач, дети могут сделать неправильный вывод: либо вы настолько глупы, что не понимаете, насколько легкая эта задача, либо вы считаете глупыми их. Такая интерпретация маловероятна у детей младшего возраста. Но когда дети взрослеют, они начинают все больше и больше размышлять о социальной значимости похвалы.

Один из экспериментов был проведен с американскими детьми в возрасте от 4 до 12-ти лет. Им представили видеозапись, на которой два студента выполняли одну и ту же задачу. Оба справились с ней одинаково хорошо, но только одного из них похвалили. Далее детей попросили оценить способности и усилия каждого из студентов. Все они, независимо от своего возраста, согласились с тем, что студент, которого похвалили, работал над решением задачи лучше. Но старшие дети также сделали вывод, что у студента, которого похвалили, более низкие способности.

Однако такие реакции могут быть связаны с культурными особенностями. Так как когда подобный эксперимент был проведен с китайскими детьми, старшие не сделали вывод, что студент, которого похвалили, уступал в своих способностях. Разница может отражать китайское отношение к похвале и интеллекту. В Китае ведь редко хвалят. В результате люди менее склонны к подобному выводу о том, что похвала неискренна или покровительственно надменна. Кроме того, китайцы больше склонны рассматривать интеллектуальные достижения как продукт вложенных усилий.

Остерегайтесь хвалить детей за то, что они и так любят делать

Если вы хвалите детей за то, что они любят делать, – это нормально. Но не переборщите, особенно в случае со старшими детьми. Если вы будете постоянно хвалить их за то, что они делают с удовольствием, это может существенно снизить их мотивацию.

Например, предположим, что Петя любит кушать брокколи. Но каждый раз, когда он ест брокколи, мама хвалит его за это. В какой-то момент, сознательно или бессознательно, Петя начинает сомневаться в своей мотивации. Он что, ест брокколи только ради похвалы? Петя меняет свое отношение к брокколи. Значит, это обязанность, а не удовольствие! Когда похвала заканчивается, Петя теряет интерес к брокколи.

Действительно ли происходит именно так? Хорошо описаны случаи, когда какое-то время люди получали ощутимую выгоду (или вознаграждение) каждый раз, когда вели себя определенным образом (например, ребенок получал деньги каждый раз, когда ел брокколи). В таких случаях обратная реакция в виде изменения отношения ребенка следовала незамедлительно.

Меньшее количество исследований показывает, что похвала может иметь тот же эффект. Недавнее исследование мозга доказало, что социальное вознаграждение (похвала) и материальное вознаграждение (например, деньги) активизируют одни и те же области мозга. Эксперимент с едой, проведенный на детях, доказывает, что похвала, как и деньги, заставила детей меньше любить еду.

Но ключевым моментом здесь является то, что похвала следовала каждый раз, поэтому дети рассчитывали на высокую оценку за определенное (ожидаемое) поведение. Когда похвала неожиданная или спонтанная, она имеет мощную мотивирующую силу. Поэтому вовсе не означает, что мы не можем или не должны хвалить наших детей за хорошее поведение или хорошо проделанную работу. Мы просто должны быть осторожными, чтобы не заменять похвалой естественные источники мотивации.

Избегайте похвалы, которая сравнивает вашего ребенка с другими детьми

На первый взгляд, это может показаться хорошей мыслью – хвалить детей за превосходство над сверстниками. В конце концов, исследования показали, что такая социально-сравнительная похвала повышает мотивацию ребенка и его удовольствие от выполнения задания. Но есть, по крайней мере, две большие проблемы с такого рода похвалой.

Проблема первая: социально-сравнительная похвала мотивирует до тех пор, пока ребенок остается первым. Если конкурентоспособность падает, дети склонны терять свою мотивацию. В сущности, дети, привыкшие к социально-сравнительной похвале, не умеют достойно проигрывать.

Рассмотрим эксперимент с американскими учениками 4 и 5-х классов. Детям выдали наборы пазлов, а после того как они их сложили, дети получили три варианта похвалы: социально-сравнительную, похвалу за мастерство (т. е. комментарии того, как ребенок освоил задание) или вообще не получили никакой похвалы. Затем дети выполнили второе задание. На этот раз они остались в неведении, без четкого понимания того, насколько хорошо они справились.

Как эта неопределенность повлияла на мотивацию каждого ребенка? Здесь все зависело от того, какую похвалу дети получили ранее. Те, кто получил социально-сравнительную похвалу, испытал потерю мотивации. Но дети, получившие похвалу за мастерство, показали повышенную мотивацию. Иными словами, обратная реакция на социально-сравнительную похвалу наступила в тот момент, когда детям перестали рассказывать, что они победили своих сверстников.

Проблема вторая: социально-сравнительная похвала учит детей быть конкурентоспособными, а не овладевать мастерством. Когда дети решают, что цель заключается в том, чтобы превзойти других детей, они теряют внутреннюю мотивацию выполнения задания. Работа интересна только постольку, поскольку она позволяет им показать, что они лучшие.

Более того, эти дети так нацелены на сохранение конкурентных позиций, что избегают проблем и возможностей учиться. Зачем решать что-то новое, рискуя потерпеть неудачу? Социально-сравнительная похвала не готовит детей к борьбе с неудачами. Вместо того чтобы учиться на своих ошибках, такие дети испытывают чувство беспомощности.

Как повысить самооценку ребенка

Человеку сложно поддерживать здоровую самооценку, но особенно это сложно сделать родителям, которые проводят большую часть своего времени в заботах о безопасности и счастье своей семьи. Однако эксперты утверждают, что здоровая самооценка родителей непосредственно влияет на самооценку ребенка. Поэтому, моделируя ее, вы научите своего сына или дочь хорошо себя понимать и чувствовать.

Исследования также показали, что дети, которые находятся в гармонии с самими собой, более успешны в школе. Хотите узнать, как можно помочь своему ребенку поднять самооценку? Далее представлены семь советов, которые послужат вам эффективным помощником в этом важном деле.

• Помните, что все мы совершаем ошибки. Важно помнить, что никто не совершенен. Когда вы требуете от своих детей совершенства, это вызывает у них тревогу и депрессии. Они чувствуют, что никогда не смогут достичь таких высот. Установите в своей семье новое правило: важнее стараться стать доста́точно хорошим, чем стремиться стать идеальным и, не достигнув этого, чувствовать себя ужасно.
• Обратите внимание на то, что говорите. Будьте внимательны к тому, что вы говорите в присутствии ваших детей. Негативные комментарии, произнесенные вами о себе, дети запомнят и потом будут воспроизводить их, но уже по отношению к самим себе. Когда ваши дети находятся рядом, всегда говорите о себе приветливо (также будьте с собой приветливыми и в их отсутствии).
• Учите уважению. Взаимодействуйте с вашими детьми и супругом с уважением. Это не значит, что вы должны им потакать, это значит, что в разговоре вы не станете их перебивать и выслушаете внимательно. Обращайтесь к ним с любовью. Неважно, сколько лет вашему ребенку, с ним все равно нужно разговаривать с уважением.
• Обнимите своего ребенка. Привязанность дает понять вашему ребенку, что вы его любите и он достоин вашей любви. Помните, что подросткам нужно столько же объятий, если не больше, как и маленьким детям.
• Сдерживайте свои обещания. Родители, которые никогда не приходят вовремя или постоянно меняют свои планы, растят недоверчивых детей. Если вы не можете доверять другим, то и себя не сможете хорошо прочувствовать. Если вы сами выросли в доме, где все были неверны своему слову, измените эту ситуацию ради своего ребенка.
• Возложите на ребенка ответственность. Родители должны поручить ребенку какое-то дело по дому и проследить за тем, чтобы он осознал негативные последствия, которые наступят в случае его невыполнения. Так ребенок начнет осознавать, что он является важной частью семьи и его работа – это необходимая для нее помощь. Родители, которые не поручают детям работу по дому, воспитывают детей, которые думают, что они на самом деле ничего не значат для семьи. Это приводит к семейному разладу и разобщению.
• Проявите интерес к интересам вашего ребенка. Любой интерес, который проявляет ваш ребенок, – это возможность повысить его самооценку. Поговорите с ним детальнее о том, чем он интересуется. Выслушайте его. Купите ему книги, отведите в соответствующие музеи или запишите в кружок, где дети разделяют такие же интересы. Когда вы проявляете интерес к интересам вашего ребенка, вы позволяете ему почувствовать себя ценным и важным. Это способствует его любознательности. Дети со здоровой самооценкой более любопытны, потому что не боятся рисковать. Они верят, что не потерпят неудачу, а если это произойдет, с ними все будет хорошо.

Воспитать здорового ребенка – очень важно. Здоровые мама и папа потенциально гарантируют ему полноценное самосознание и самооценку. Если вы выросли в семье, где не было принятия и привязанности, научить ребенка любить может оказаться трудной задачей. Но никогда нельзя сдаваться. Делайте ежедневно всего один маленький шаг, и этим вы уже обеспечите своему ребенку успех.

Чи можна навчити дитину бути мислителем?

Хтось може вважати, що навчити дитину того, як бути мислителем, просто неможливо. Існує поширене переконання, що людина або народжується з певним інтелектом або ні. Але це не так! Творче та критичне мислення – це навички, отже, ними можна оволодіти.

Однак існують деякі нюанси. Маленькі діти рідше проявляють аналітичні здібності, ніж діти старшого віку. Наскільки добре мислить молода людина залежить від того, наскільки батьки та вчителі дозволяли їй мислити самостійно. Школа надто часто зосереджена на навчанні дітей того, про що треба думати, а не того, як треба думати. У свою чергу, батьки, як правило, аналогічним чином розповідають дітям, про що їм думати. Але ж навіть з точки зору навчання належної поведінки, інструкція засвоїться швидше, якщо дітям дадуть можливість обміркувати, чому певні типи поведінки є кращими в порівнянні з іншими.

На жаль, багато школярів володіють поганими навичками мислення. Ось кілька причин, які допоможуть пояснити, чому так відбувається. Головними факторами є культурні зміни, такі як музика, що сприяє деградації, телебачення, відеоігри, сайти соціальних мереж, текстові повідомлення на мобільному телефоні й так далі.

Ми без проблем розповідаємо дітям, про що їм треба думати, але потім, коли їх мислення спотворюється, ми не бажаємо втручатись. Багато батьків (і навіть учителі) вважають, що кинути виклик мисленню дитини, коли вона має якісь проблеми, погано. Вони бояться, що звернення уваги на наявні недоліки може образити дитину й нашкодити її самооцінці. У реальності ж такі діти в результаті самі виявляють, що вони не настільки здібні, як їх однолітки, які володіють ефективними навичками мислення, і саме це і призводить їх до низької самооцінки.

Школи та державні органи також вносять свій внесок у цю проблему. Занадто часто учнів тренують шукати одну «правильну відповідь». Також є державні стандарти знань і навичок, які активно перешкоджають дітям мислити нестандартно.

Багатьом школярам не вистачає впевненості, щоб думати самостійно, більше того, часто вони бояться навіть пробувати. Правда полягає в тому, що всі учні є природженими творчими мислителями, але конформізм та ортодоксальність школи настільки міцно закріпились в їх свідомості, що це виключає їх аналітичне та творче мислення.

Отже, як же допомогти нашим дітям і навчити їх критично мислити? Існує три простих способи:

1. Очікуйте від них розумового процесу. Вимагайте від дітей захищати свої ідеї та відповіді на запитання. Навчіть їх того, що недостатньо мати власну думку або знати «правильну» відповідь. Діти (школярі) повинні аргументовано відстоювати свої думки і погляди, розуміти, як вони дійшли до певної відповіді й чому саме ця відповідь є правильною.

2. Моделюйте на прикладах. Батьки можуть показати дітям, як треба критично та творчо міркувати про навчальний матеріал. Навіть при підготовці до тесту демонструйте дітям, як треба розглядати альтернативні варіанти відповідей, а не просто запам'ятовувати правильні. Пояснюйте, чому деякі відповіді правильні, а деякі неправильні.

3. Винагороджуйте. Коли дитина приходить до хорошої думки, важливо звертати увагу й на думку, й на саму дитину. Пропонуйте дітям заняття та всілякі завдання, робота над якими пробудить їх творче мислення, примусить мислити критично. І неодмінно винагороджуйте дітей за успішні результати. Їх аналітичний підхід буде включатись тоді, коли він очікується й заохочується.

І пам'ятайте: ваша дитина може бути розумніше, ніж ви припускаєте!

Як побороти похмурий настрій дитини

Якщо ви любите Вінні-Пуха та всіх його друзів, що живуть у Дрімучому Лісі, то, безумовно, пам'ятаєте велике розмаїття їхніх характерів. Вінні – чарівне ведмежа, яке намагається за будь-яку ціну допомогти своїм друзям, і хоча іноді він трохи наївний, у нього добре серце. Його кращий друг, П'ятачок, також готовий робити все можливе для тих, кого любить, і, незважаючи на крихітний розмір, вчиться бути хоробрим навіть у найстрашніших ситуаціях. Звісно, ми не можемо залишити без уваги і Крістофера Робіна – хлопчика, який завжди проявляє участь і мудрість, не властиву дитині.

Герої твору Алана Мілна переживають безліч зворушливих пригод, і хоча більшість з них – добрі й одухотворені персонажі, не можна не згадати сумного віслючка Іа-Іа, який не може примиритися із самим собою й терпить одну невдачу за іншою. Пам'ятаєте його улюблену фразу: «Спасибі, що помітили», яка відображає його похмурий погляд на життя?! Незалежно від обставин, цей віслючок завжди залишається песимістом і бачить склянку наполовину порожньою.

Більшість з нас пов'язані в житті з однією або кількома людьми, які мають той самий характер, що й персонажі цих прекрасних повістей, включаючи людей, схожих на Іа-Іа. Якщо ваша дитина схильна до смутку й похмурого настрою, далі пропонуються п'ять способів, щобдодати оптимізму в її сприйняття світу.

Порада № 1. Визначте, чи існує реальна проблема

Одна з найбільш поширених причин, чому дитина похмура, полягає в тому, що вона засмучена, пригнічена або розчарована своїми нинішніми обставинами. Це може бути щось настільки звичайне й просте, як, наприклад, відмова батьків купити дитині останню версію смартфона або дозволити допізна гуляти з друзями в будні дні. Якщо ви не впевнені в тому, що це лише похмурий настрій і за ним немає нічого важливого, знайдіть час, щоб поспілкуватися з дитиною й уважно вислухати все, що вона спробує вам сказати. Дітям незалежно від віку необхідні ваша турбота й увага, тому докладайте всіх зусиль, щоб проводити корисний час із дитиною, вибудовувати з нею близький зв'язок і бути готовим прийти на допомогу. Це дозволить вам переконатись і бути впевненими в тому, що її поведінка пов'язана не з серйозними проблемами, а лише з незначною зміною в настрої.

Порада № 2. Створіть зону, вільну від похмурого настрою

Ще одна причина, чому діти люблять хмуритись і ходити без настрою, полягає в тому, що це привертає увагу. Незважаючи на те, що поганий настрій – неприємний і негативний стан, він легко привертає увагу батьків, і досвідчені «бурмосики» знають про це. Діти прагнуть уваги, тому якщо вони не можуть отримати її, роблячи щось позитивне, то будуть привертати її протилежним чином. Діти можуть стати справжніми профі в умінні хмуритись і жаліти самих себе, особливо коли знають, що батьки обов'язково прийдуть їм на допомогу та зроблять усе, щоб вони відчули себе щасливими.

Така поведінка може стати звичкою, тому необхідно раз і назавжди позбутись її та створити вдома зону, вільну від похмурого настрою. Правило повинно полягати в тому, що коли діти хочуть насупитись і похандрити, вони не можуть робити це у присутності будь-кого із членів сім'ї, в іншому випадку ту кількість енергії, яку вони витратили на свої примхи, вони повинні вкласти у виконання додаткових домашніх обов'язків. Для того щоб навчити дитину не бути похмурою, безумовно, потрібен час, але, запровадивши це правило, ви позбавите їх від звички бурмоситись, спрямованої на отримання від батьків будь-чого. Незабаром вони зрозуміють, що так поводитись нерозумно, адже при цьому вони не можуть бачити вас, а ви не можете бачити їх.

Порада № 3. Не підкріплюйте похмурий настрій дитини

У поєднанні з порадою № 2 ще один ефективний інструмент у боротьбі з похмурим настроєм – збереження спокою й відмова підтримати дитину, коли вона проявляє поведінку, яка виснажує її й вас. Інакше кажучи, ніколи не удостоюйте її поганий настрій своєю увагою. Якщо ви ігноруєте поведінку типу «бідний я», у дитини зникне причина розігрувати роль нещасної, вона швидко зрозуміє, що не варто витрачати свій час на такі дурниці.

Порада № 4. Розряджайте атмосферу гумором

У випадку, якщо вередлива дитина просто шукає вашої уваги, спробуйте змінити ситуацію на свою користь, повівши себе протилежним чином і розбавивши її великою кількістю гумору. Щоб підняти настрій, можна заговорити голосом смішного персонажа з мультика, вдягти кумедну перуку чи просто вести себе кумедно, щоб розрядити атмосферу та змінити настрій з похмурого й сумного на веселий і грайливий. Сміх і посмішки поширюються, тому навіть дитина з характером Іа-Іа рано чи пізно здасться і приєднається до загальних веселощів, якщо ви проявите послідовність, запроваджуючи більш невимушений підхід до боротьби з похмурістю й нудьгою.

Порада № 5. Моделюйте позитивну поведінку

І, нарешті, пильно погляньте на те, як ви зазвичай проводите більшість своїх днів. Похмурість і мінливість настрою дитини можуть бути поведінкою наслідування. Ви ставитесь до повсякденного життя із привітною посмішкою, ідете по ньому з радістю й оптимізмом чи приймаєте роль мученика та плететеся з низько опущеною головою? Ви не можете докоряти вашим дітям за похмуру, песимістичну поведінку, якщо вони звикли спостерігати її в домашньому середовищі. Звісно, у всіх нас періодично трапляються погані дні, але коли наша родина бачить, що, незважаючи ні на що, ми постійно відчуваємо інтерес до життя й дорожимо кожним днем, то даємо прекрасний приклад того, як необхідно приймати наше повсякденне життя.

Причини неуспішності дітей у школі

Що таке неуспішність?

• «Не відповідна нормативним критеріям результативність шкільного навчання, яка виступає наслідком нездатності дитини повноцінно засвоїти навчальний матеріал і виконувати навчальні завдання» (Степанов Сергій Сергійович, психолог).
• «Неуспішність – це успішність дитини, нижче рівня, що прогнозували на підставі її здібностей» (Керол Бейнбрідж, експерт у питаннях про обдарованих дітей).

​Термін «неуспішність» – це один з найбільш популярних термінів, яким оперують школи, батьки та вчителі. Проте різні люди розуміють його по-різному.

Дослідження довели, що майже всі люди користуються лише невеликою частиною своїх розумових здібностей. Інакше кажучи, ніхто з нас не досконалий, якщо мова йде про повне використання свого потенціалу. Тобто всі ми невстигаючі учні, які не в повному обсязі застосовують свої здібності вчитись і досягати чогось.

Для дітей питання про «неуспішність» може мати серйозне побічне значення. Багато дітей, які підпадають під цю категорію учнів, демонструють яскраво виражений розрив між вродженими здібностями й тим, чого вони дійсно досягають у класі. Основна ознака неуспішності зазвичай проявляється в молодших класах школи, і проблема стає серйознішою в міру того, як діти дорослішають і переходять в старші класи. У певному сенсі, цей тип неуспішності може бути деструктивним.

Однак більшість дітей цієї категорії можуть просто не використовувати свої здібності в повній мірі. Просто погляньте на їх шкільний щоденник і зверніть увагу на коментарі вчителів: «Не старається! Може працювати набагато краще!». Там можуть бути навіть скарги й попередження батьків про незадовільну роботу дитини. Наявний цілий ряд причин, чому діти не викладаються на уроках повністю.

Причини дитячої неуспішності

Що викликає неуспішність дітей? Чи існують які-небудь генетичні параметри, які відіграють активну роль у процесі? Чи можуть будь-які зовнішні чинники призвести до неуспішності? Крім медичних і психологічних факторів, що призводять до неуспішності в дітей (ці причини знаходяться поза компетенцією й полем зору цієї статті), до неуспішності також призводить ряд зовнішніх причин. У багатьох випадках основною причиною, чому діти максимально не розкривають свій потенціал, є те, що відстаючі діти, можливо, просто не оволоділи мистецтвом досягати своїх цілей.

Неуспішність дітей може виникнути через причини, пов'язані зі школою й сім’єю (як у комбінації, так і окремо).

Можливі причини, пов'язані зі школою

• У класі відсутня цікава атмосфера, яка інтригує й кидає виклик (у хорошому розумінні слова).
• Надмірна конкуренція.
• Відсутність конкуренції.
• Конфлікти між учителем та учнем.
• Деякі форми зниженої здатності до навчання.
• Повільне навчання.
• Занадто великий тиск однолітків.
• Відсутність видимих можливостей для прояву творчих здібностей.
• Інертність, відсутність гнучкості у шкільній програмі. Явна невідповідність здібностей дитини шкільній системі.

​Можливі причини, пов'язані з сім’єю

• Розбіжності або конфлікти між батьками.
• Надмірна батьківська опіка над дитиною.
• Відсутність проявів любові та прихильності батьків.
• Відсутність батьківської уваги.
• Проблеми зі здоров'ям.
• Конфлікти між братами й сестрами.
• Занадто великий тиск батьків, які вимагають від дитини постійно демонструвати високі результати.
• Брак самовіддачі та старань дитини на уроці.

​Більшість тих дітей, які відстають, проявляють такі ознаки

• Вони дезорганізовані й недисципліновані.
• Вони зазвичай забувають виконувати домашні завдання, не пишуть реферати та ігнорують шкільні контрольні роботи.
• Вони не виконують свої завдання.
• У них безлад на партах, у підручниках і навчальних матеріалах.
• Вони не слухають ні вчителів, ні батьків.
• Вони завжди неуважні й неспокійні.
• Вони занадто багато розмовляють зі своїми однокласниками й дивляться у вікно на уроках.
• Їх навички навчання незадовільні.
• Вони постійно виправдовуються й захищаються.
• Вони нудьгують у класі.
• Вони, однак, вважають, що позакласні заходи цікаві та захоплюючі.
• Низькі оцінки їх не бентежать. Насправді, вони ставляться до низьких оцінок байдуже.
• Вони можуть звинувачувати вчителів у своїх низьких оцінках.
• У них є великі мрії, але вони не вважають, що повинні наполегливо працювати, щоб досягати великих результатів.
• Вони не визнають цінності справжніх зусиль.
• Іноді вони бувають занадто самовпевненими, не проявляючи ні зусиль, ні прагнень. Вони хочуть досягати великих цілей, але не знають, як це зробити.
• Вони не вміють ставити перед собою реальні цілі й зазнають невдачі через таку неефективність.

​Фактично, у дітей з поганою успішністю відсутнє почуття віри у власні сили. Насправді, відстаючі діти – це хороші учні, хоча вони не знають про свою реальну цінність. Вони не вважають, що можуть стати кращими у своєму класі. Батькам і вчителям необхідно вилікувати цей стан дітей якомога швидше та спрямовувати їх у бік досягнення більш високих результаті

Важливі характеристики обдарованих дітей

Глибоко обдаровані молоді люди є в усіх етнічних групах, расах, країнах з різними рівнями економіки та в будь-яких географічних областях. Багатьох батьків цікавить питання, чи є обдарованість вродженою якістю, чи її можна розвинути й виховати.

Один зі словників визначає термін «обдарований» як:

• має великі вроджені здібності;
• проявляє певний дар.

​Обдаровані діти – це ті, «хто завдяки своїм вродженим видатним здібностям можуть демонструвати високі результати». Термін «видатні здібності» відноситься до загальних інтелектуальних здібностей, визначеної академічної здібності, лідерських якостей, здібностей до образотворчого або виконавського мистецтва, творчого мислення або спортивних здібностей.

Більшість обдарованих дітей проявляють більш високий рівень зосередження й обсягу пам'яті. Немає стандарту обдарованості, оскільки певні таланти й соціальне середовище сприяють розвитку різних типів особистості. Типи досягнень також різняться. Відмінності між обдарованими дітьми можна виявити, просто зібравши їх у групу. Деякі з них дуже сильні в одній темі та слабкі в інших. Обдарований математик може бути середнім читачем, обдарований митець може бути слабким математиком, а в дитини, яка почала рано читати, може бути відсутня здатність організовувати час і заняття.

Загальна характеристика обдарованих дітей

У діловому світі багато досліджень у галузі управління намагаються знайти спільні риси й особливості успішних керівників компаній, вважаючи, що таких лідерів можна виховати й навчити. Крім того, є також якості та особливості, які часто зустрічаються серед обдарованих дітей, хоча жодна дитина не може володіти ними всіма відразу. Один зі способів визначити, чи обдарована ваша дитина, – звернути увагу на її манеру поведінки у щоденних розмовах, на заняттях, а також при реакції на можливості навчання. Нижче наводиться список характеристик, найбільш поширених в обдарованих дітей чотирьох, п'яти й шести років. Ці діти:

• Проявляють високу допитливість і дослідницьку активність.
• Ставлять вдумливі запитання.
• Мають великий словниковий запас і використовують у мові складні речення.
• Вміють добре виразити себе.
• Вирішують проблеми й завдання унікальними способами.
• Мають хорошу пам'ять.
• Проявляють незвичайний талант у малюванні, музиці або сценічному мистецтві.
• Мають особливу оригінальну уяву.
• Використовують раніше засвоєний матеріал у нових контекстах, ситуаціях.
• Мають незвичайну здатність створювати логічні послідовності.
• Обговорюють і конкретизують ідеї.
• Швидко вчаться.
• Прагнуть працювати самостійно та брати на себе ініціативу.
• Проявляють дотепність і почуття гумору.
• Мають стійку концентрацію уваги й готові вирішувати складні завдання до кінця.
• Дуже спостережливі.
• Проявляють талант в умінні придумувати й розповідати історії.
• З цікавістю читають.

​Обдарована дитина може не демонструвати всі перераховані вище характеристики постійно, але батьки й фахівці, як правило, здатні розгледіти ці особливості при спостереженні за дитиною протягом тривалого періоду часу.

Є багато причин, щоби з'ясувати, чи обдарована ваша дитина

Багато батьків вважають, що знання «потенціалу» обдарованості має невелике практичне значення. Але якщо не піддавати дитину відповідному тестуванню, батьки не зможуть отримати про неї таку цінну інформацію, як:

• Знання сильних і слабких когнітивних сторін дитини, які можуть допомогти батькам спланувати спосіб її навчання.
• Якщо дитина починає проходити тести лише у школі, це призводить до ефекту «стелі», який стає все більш яскраво вираженим з року в рік.
• Багато обдарованих учнів часто порушують порядок і кидають виклик представникам (шкільної) влади, оскаржуючи правила поведінки у класі. Поведінку обдарованої дитини іноді плутають з розладами уваги, такими як СДУ (синдрому дефіциту уваги) і СДУГ (синдром дефіциту уваги й гіперактивності). Отже, тест якомога раніше повинен визначити, чи обдарована дитина, чи вона страждає можливими порушеннями здібностей навчатись, такими як СДУГ, синдром Аспергера й іншими проблемами. Чи знаєте ви, що діти з синдромом Аспергера мають деякі ознаки аутизму, але в той же час багато хто з них розумний і проникливий?
• Обдаровані діти відчувають себе більш комфортно, коли у класі та при спілкуванні з іншими дітьми до них ставляться, займаються та спілкуються на їх рівні. Дослідження показали, що обдаровані учні досягають успіху в товаристві дітей зі схожими здібностями. У поганому навчальному середовищі обдарованість може бути такою ж паралізуючою, як розумовий недолік. На жаль, обдаровані діти часто страшніінтроверти, незрозумілі одноліткам і батькам, зі своєю нерозкритою винятковістю, яка веде у глухий кут. Нудьгуючи й залишаючись поза увагою у школі, вони можуть випадати з процесу навчання та, як наслідок, вибрати напрям, який ніколи не потребуватиме застосування їх виняткових здібностей.

​Тестування дитини

Тестування обдарованої дитини – це спеціалізована галузь, тому якщо ви хочете, щоб вашу дитину оцінював експерт, готуйтесь до великих витрат. Бажано, щоб дитину тестував дитячий психолог, переважно з досвідом роботи у сфері тестування обдарованих дітей.

Двома основними тестами IQ є тест інтелекту Векслера (шкала Векслера) для тестування дітей – версія IV (WISC-IV) і тест/шкала інтелекту Стенфорд-Біне (версія V). На загальну думку, оцінка 120 і вище в тесті IQ відповідає вищому стандарту інтелекту. Ті, хто набирає 160 або більше балів, характеризуються як глибоко обдаровані люди. Тим не менше, цей вид тестів IQ має свої обмеження. Треба мати на увазі, що чистий інтелект, вимірюваний за допомогою тестів IQ, значною мірою (хоча й не повністю) успадковується дітьми від батьків. Але зв'язок між високим інтелектом та обдарованістю не є безумовним. Багато творчих та обдарованих дітей не набирають високих балів на тестах IQ, тому що деякі види інтелекту неможливо добре протестувати за допомогою стандартизованих тестів IQ.

Найкраще оцінювати дитину в цілому. Наприклад, емоційний інтелект і таланти в музиці, спорті, мистецтві та мовах є важливими частинами загальної картини. Фактично, це випливає з«Теорії множинного інтелекту», запропонованої доктором Говардом Гарднером. Ретельна оцінка обдарованості повинна брати до уваги всю дитину, а також те, як вона адаптується соціально й емоційно до того, що вона «не така, як усі».

Кращі практики показують, що для оцінки обдарованих дітей повинні використовуватись численні показники та правильні індикатори. Інформація про дитину повинна збиратись із кількох джерел (від вихователів, родини, викладачів, однокласників та інших людей, які добре знають дитину, яка тестується), різними способами (наприклад, за допомогою спостереження, виконання чого-небудь, результатів, портфоліо, опитувань, інтерв'ю) та в різних ситуаціях (наприклад, у школі й поза нею).

Деякі поширені запитання й відповіді про обдарованих дітей:

1. Чи мають вони самоусвідомлення своїх здібностей? Більшість обдарованих дітей дізнаються, що вони відрізняються від однолітків, до п'яти років.

2. Чи можуть їх помилково вважати відстаючими? Звісно, так, і є багато прикладів цього. Уїнстон Черчилль не закінчив шостий клас і став останнім у своєму класі. Ісаака Ньютона виключили з гімназії в 14 років, у 19 повернули, тому що він дуже багато читав, потім він закінчив Кембриджські курси з посереднім результатом.

3. Що впливає на розвиток обдарованих дітей? Університет Чикаго провів дослідження розвитку ста найуспішніших учнів (математиків, музикантів, плавців і тенісистів), яке виявило, що на успішність дітей мають сильний вплив батьки та вчителі, що доводить, що обдарованість може бути не тільки природженою, а її можна й «виростити», тобто розвинути й виховати.

Велику підтримку при розвитку дитячих здібностей надавали члени їх сімей або виключно віддані своїй справі вчителі, які вміли відрізняти звичайні здібності від видатних. Деякі з дітей були мотивовані проводити довгі години навчання й підготовки у фахівців власним рішенням і своєю сім'єю.

4. Кого вважати обдарованим, а кого ні? Відповідь на це запитання залежить від ясності трактування слова «досягнення» («ступінь успіху») та процедури оцінки, яка використовується в суспільстві для визначення обдарованості. Деякі вважають обдарованими 2 %, інші 5 %, а деякі 15 % кращих учнів або тих, кого вчителі вважають кращими. Важливо визнати, що «обдарованість» це більше, ніж високий результат, отриманий у тесті IQ, і що кожна людина має таланти та здібності, які можна використовувати для досягнення своїх цілей в житті.

Є багато людей, які під час проходження цих тестів ніколи не домагались «казкових результатів» і яким необхідні такі ж зусилля та вдосконалення в нашій системі освіти. Успіх приходить не тільки завдяки великим здібностям, а й все частіше через прагнення й наполегливість при розвитку й застосуванні власних талантів, прагнення знаходити спільну мову з іншими людьми та приймати в житті позитивні рішення.

5. Чи є обдаровані діти ідеальними? Було б наївно вважати, що обдарованість не приносить із собою певних супутніх труднощів. Такі діти перш за все діти, а вже потім обдаровані. Вони також мають право на поразку, невдачу, та багато з них відчувають «вимогу відповідати власному потенціалу».

Хоча багато викладачів і дослідників вже давно зрозуміли, що багато хто з наших обдарованих дітей не обов'язково повинен бути відмінником, наше суспільство часто оцінює інтелект, ґрунтуючись на гарних табелях, і прирівнює високі оцінки до високого інтелекту. З іншого боку, судячи з анкет семи найобдарованіших молодих людей Азії в галузях від музики й мистецтва до спорту та шахів, визначення інтелекту трохи змінилось, і вважається, що в дітей є й інші види інтелекту. Хоча з визначенням інтелекту можна сперечатись, у цілому більшість дослідників згодні, що інтелект пов'язаний як з генетичними факторами, так і з факторами зовнішнього середовища.

Багатьох обдарованих дітей засмучують обмеження на звичайних уроках, і їхні здібності залишаються непоміченими. Батьки зобов'язані розглядати дитину в цілому, щоб оцінити потенціал її обдарованості. Якщо ви вважаєте, що ваша дитина обдарована в певних галузях, необхідно оцінити її обдарованість. Батьки в жодному разі не повинні залишати непоміченим світлий розум.

                                       Для батьків

Очень часто мы, родители, становимся воришками. Воруем мы у своих детей их детство, причем без зазрения совести. Как будто так и надо. Сначала мы просим их «вести себя нормально» — то есть по-взрослому, даже если им всего два или три года. Нам кажется, что в полгода они уже нами манипулируют, и мы всячески пытаемся их образумить. Нам особо неинтересно разбираться, как дети устроены, что они чувствуют и думают. У нас есть некие стандарты поведения, к которым мы их всячески тянем.

Когда я читаю ведические трактаты, то больше всего изумления у меня вызывают матери. То, как они относятся к своим детям. Например, у Яшоды был не просто сын, а маленький ураган. Он воровал масло во всех окрестных домах, кормил им обезьян, разбивал горшки, все время попадал в какие-то истории, его с рождения пытались убить. И что же делала мама с ним? Лупила ли розгами, призывала ли к порядку, жаловалась ли отцу? Нет. Она смотрела на него, как на прекрасного ребенка, который очень скоро вырастет, и тогда будет совсем другим, взрослым человеком. И она наслаждалась его детскими играми, иногда играя в них строгую маму, которая наказать свое дитя все-таки неспособна.

В нашей реальности все иначе. Мы все время ждем, когда дети вырастут. Когда они сядут, поползут, пойдут, заговорят. А потом еще вздыхаем, мол, раньше-то лучше было! Теперь и бегает быстро, и залазит везде, и говорит без умолку. Но уж теперь-то должен вести себя как положено! Сидеть смирно, говорить по команде то, что должен говорить, едой не раскидываться, помогать. То есть вести себя как нормальный и хорошо воспитанный человек. А точнее – взрослый человек, потому что маленькие человечки таким законам не подчиняются – и даже физически на это неспособны.

Детство – это единственное время, когда мы можем быть абсолютно свободными в самовыражении. Когда мы можем быть непосредственными, чистыми, открытыми, можем выражать себя так, как чувствуем. У ребенка ведь изначально нет понимания, что так выражать себя неприлично, непринято и неправильно. Но ему обязательно это объяснят. Добрые люди сперва будут учить ребенка «хорошим манерам», и только потом – всему остальному. Ведь манеры ребенка – это лицо его родителей.

Вот так мы и воруем у детей самое золотое время. Время, когда они накапливают самое важное для своего роста – витамины любви и развития. Когда они имеют возможность узнать себя, изучить самих себя и мир вокруг. Так это время когда-то своровали и у нас самих, и теперь мы живем, как не до конца поспевшие бананы. Вроде бы и бананы, но какие-то невкусные, и изменить уже ничего нельзя.

Недавно проводилось одно исследование, в ходе которого выяснилось, что средний психологический возраст людей очень сильно упал. Если еще несколько лет назад мы жили среди «двадцатилетних», то сейчас люди застревают в десятилетнем возрасте. То есть даже вырастая телесно, внутри остаются незрелыми подростками. Подростками, которые еще толком себя не понимают, но жаждут какой-то независимости и отдельности. Им кажется, что весь мир на их индивидуальность покушается, и они готовы с миром воевать и бороться. Они не могут нести ответственность, точнее, панически ее боятся. Они хотят быть быстрее, сильнее, красивее, при этом страдая от нестабильной качающейся самооценки. Вам это никого не напоминает?

Многие из нас гордятся тем, что рано повзрослели. Я с полутора лет гуляла одна, под окнами,  в шесть лет оставалась дома одна, могла погреть себе еду и даже что-то приготовить. В школу я ходила сама – и туда, и обратно, сама же делала уроки. И я гордилась этим. Я взрослая! Но успела ли я побыть ребенком – по-настоящему? Или я так торопилась стать такой, какой меня хотели видеть в детском саду, что забыла самое главное и потеряла собственное детство? Может быть, именно поэтому так нелегко иной раз бывает с детьми, потому что я сама все это не доиграла, не прожила, не погрузилась, а просто проехала мимо на экспресс-электричке без остановок?

Да, многое в моем детстве было. Того, чего у современных детей уже нет. Они теперь даже наедине с самими собой не бывают. У них и дворы отняли, и свободное время уничтожили. И в этом месте мне становится страшно – а что будет с этими детьми, у которых детства вообще нет? Которые с пеленок одеваются в джинсы и бабочки? Которые с тех же пеленок учат английский и французский? Которые не умеют играть в «Казаки-разбойники», но уже освоили скрипку?

И есть ли предел, в котором родители могут остановиться и осознать, что только что обокрали собственного ребенка? Что украли у него нечто очень важное и невосполнимое? Что навеки обрекли его стать ребенком в теле взрослого, который никак не может успокоиться и найти себя? Что детство для того и нужно, чтобы быть ребенком – со всеми вытекающими из этого последствиями вроде ковыряния в лужах, игр «бесполезных» занятий, «неудобного» поведения?

В известном трактате «Тирукурал» Тиру-Валлювара говорится:

Каша, в которой ваш малыш вымазал ручонки, слаще небесного нектара.

Мы же не помним об этом. Не чувствуем. Почти никогда. Иной раз, если мои дети снова разобьют или разольют что-то, я ловлю себя на том, что говорю мамиными фразами. О руках не из того места, о том, «кто это сделал». Пытаюсь остановить себя как  только могу. И закрываю рот. Ведь литровая бутылка молока для трехлетки действительно тяжелая. А пятилетка не всегда может понять, что кружка стоит неустойчиво.

Во многом поведение взрослых может зависеть не от них самих, а от неразрешённых семейных проблем, укоренившихся сценариев, сложных родовых переплетений . Некоторые из них тяжело разрешить самостоятельно. Но есть одна вещь, которая нам, родителям, точно по силам. Мы должны опомниться и перестать забирать детство у наших детей:

1. Перестать их стыдить, призывать к дисциплине по любому поводу, даже малозначительному. Перестать сгружать на них свои эмоции и трудности. Для ребенка этот груз невыносим. Это наша с вами ноша.

2. Перестать манипулировать своим здоровьем – дети ведь больше жизни боятся нас потерять!

3. Перестать требовать от детей невозможного для их возраста: например, сидеть спокойно в три года или складывать оригами, когда так хочется прыгать. Не плакать, даже когда по- –другому ещё не можешь выразить свои чувства, и быть аккуратным, когда маленькие ручки ещё не очень-то тебя слушаются.

4. Перестать мучить свих детей, дергать их, строить, отчитывать – особенно на людях.

5. Перестать меняться с ними местами, требуя сочувствия, понимания, жалости.

Мы так хотим, чтобы нас понимали и принимали. Но много ли мы понимаем в детях? Знаем ли мы и хотим ли знать об особенностях их воспитания, о том, что происходит в их головах и душах?

Ответьте самой себе, к какому возрасту у ребёнка складывается усидчивость и интерес к чтению? Когда он может разделить причину и следствие? Когда ему можно надолго разлучаться с родителями – - и как это делать для него безболезненно? Когда ему становится необходимо общение с другими детьми, в каком количестве и в какой форме? Какие у него потребности в том или ином возрасте?

Здорово, если на каждый вопрос у вас нашлись ответы. А если ответов нет? Или ещё хуже: внутри поднимается глухое раздражение с агрессивным посылом «всё это ерунда и абсолютно неважно»?

«Нас растили, ничего этого не зная, –  и ничего, мы выросли?!» Во-первых, принцип «со мной так поступали, и я выросла нормально» – не работает. Слишком разные поколения. Слишком многое изменилось в мире. Слишком другими приходят сюда наши дети. А, во-вторых, вы же не сядете за руль авто, не выучив ПДД? Так почему вы считаете, что о психике и о душе вашего ребёнка нормально не знать ничего?  

Кстати, давайте честно признаемся хотя бы себе, что и мы в результате такого воспитания выросли не особо-то и нормальными. Задёрганными, затюканными, зашоренными. Не понимающими собственных эмоций и не умеющими их контролировать. Не справляющимися со своими душевными кризисами и постоянно убегающими от боли .  Уходящими от ответственности за собственную жизнь, не имея в жизни ни правильных ориентиров, ни крепкого внутреннего стержня. Разве это мы мечтали подарить нашим детям? Разве это должны бережно передавать из поколения в поколение, из рук в руки, от сердца к сердцу?

Давайте посмотрим правде в глаза. Мы всё ещё дети. Дети, которые выглядят «как большие».  Дети во взрослых телах. Дети, которые так до конца и не смирились с тем, что у них не было настоящего беззаботного начала жизни. Дети, которые до сих пор не хотят взрослеть полностью. Насовсем. Безвозвратно.   опубликовано econet.ru

Автор: Ольга Валяева, глава из книги «Предназначение быть мамой»

P.S. И помните, всего лишь изменяя свое потребление - мы вместе изменяем мир! © econet