Казкотерапія для дітей: велика сила казок

Буває, що дитина чогось боїться або про щось хвилюється, а ви не знаєте, як їй допомогти. Справжнім порятунком у такій ситуації буде спеціально придумана казка. Далі вашій увазі будуть запропоновані кілька порад, покликані полегшити створення казок, що спеціалізуються на вирішенні проблем вашої дитини.

Для початку слід зазначити, що сила, закладена в терапевтичних казках, ґрунтується на таких чотирьох передумовах:

1. Сила уяви. Протягом багатьох століть уява й уявлення були важливими джерелами мудрості та цілющої сили для тих, у кого виникали різні проблеми. Адже можливості візуалізації та уяви людини просто величезні! Вони – одна з особливостей, що відрізняють людський рід від інших живих істот. Зокрема, уява впливає на нашу фізіологію (наприклад, при уявленні лимона в нас виникає підвищена секреція слини) й на емоційну сферу (наприклад, тільки уявивши собі, що хтось, кого ми любимо, хворий, ми здатні відчути справжнє почуття смутку та печалі). Сила уяви величезна, і її не можна недооцінювати.

2. Десенсибілізація. Десенсибілізація є однією з поведінкових методик, які полягають в навчанні реагування на об'єкти або ситуації, що лякають і напружують (наприклад, павука) спокоєм (розрядкою, розслабленням), а не панікою. Десенсибілізація також може відбуватись і завдяки уявленням.

Варто нагадати, що страх, викликаний певним об'єктом, є природною реакцією дітей певної вікової групи: новонароджені бояться втрати фізичну підтримку, різких і гучних звуків; 8-місячні діти найбільше бояться розлуки з мамою; у 2-річних малюків виникнення страху провокує злив води у ванні або в унітазі; 3-річні діти бояться уявних персонажів; а 4-річні – темряви й того, що таїться в ній.

3. Моделювання. Моделювання – це ще одна поведінкова техніка, яка полягає в навчанні за допомогою демонстрування. Модель наочно показує спосіб впоратися із проблемою, яку дитина актуально переживає. Моделювання може полягати як в реальному показі, так і в уявленні себе в конкретній ситуації. Коли дитина уявляє собі людину (персонажа казки), яка з успіхом виходить зі складної ситуації, то починає вірити, що їй також це буде під силу, крім того, вона навчається справлятися із проблемою, набуваючи відповідних знань.

4. Ідентифікація. Ототожнення з героєм казки дозволяє перейняти на себе його поведінку, яка була ефективною і призвела до вирішення даного питання певним конструктивним способом.

Створення казки та її переваги

Дитині важко казати про свої проблеми. Вона не може вербалізувати свій страх, а іноді навіть розпізнати його. Часом дитина може побоюватися, що, якщо висловити страх словами, то він посилиться (у цьому випадку дитина використовує «магічне мислення»). Постарайтесь поглянути на світ очима своєї дитини та зрозуміти її.

Герой казки повинен бути дуже схожим на вашу дитину, але не може бути ним (тобто оповідання буде не від першої особи). Перш за все слід змінити ім'я головного персонажа, ця процедура забезпечить вашій дитині відчуття безпеки. Інші подробиці з життя героя казки повинні бути дуже близькими до оригіналу (наприклад, опис кімнати, іграшок тощо). Або повністю з ним сумісними (наприклад, вік). Героєм казки може бути також і тварина, яка мужньо справляється з певними труднощами (бажано близька дитині або схожа на неї). У кожному з варіантів сказкотворчості дитина повинна ідентифікувати себе з головним героєм.

Почуття безпеки, викликане переконанням, що певна ситуація сталась не зі мною (тобто не з вашою дитиною), а з кимось іншим, дозволяє наблизитись до неї, краще зрозуміти як саму ситуацію, так і ті почуття, які її супроводжували, глибоко переосмислити подію. Слухати про почуття когось, хто переживає щось подібне, що і я, є справжньою розрядкою. Оскільки дитина набуває впевненості у тому, що вона не одна опинилась у подібній ситуації, її переживання відчувають й інші люди.

Терапевтичний ефект має також і безпосередньо час, проведений з батьками. Незалежно від змісту історії, дитина відчуває почуття приємної, заспокійливої близькості з одним із батьків. Зміст оповідання допомагає їй подолати неприємності й у той же час зміцнює зв'язок між нею й батьками.

Той, хто придумує розповідь, повинен бути близький до того, що відбувається в житті дитини, але її завершення безпосередньо залежить від фантазії батьків. Важливо, щоб кінець казки був неодмінно позитивним (ви повинні дати дитині надію, що вона зможе знайти вихід із ситуації, що склалась). Дитина, яка не вірить, що їй удасться вирішити проблему, не зможе мотивувати себе на зусилля щось змінити, тому, просто опустить руки.

Дорога до позитивного закінчення казки, безумовно, буде відрізнятись у кожній терапевтичній історії. Але в ній обов'язково повинно бути присутнє щось, що ваша дитина зможе прийняти та по-справжньому використовувати (це може бути пов'язано з чимось життєвим – наприклад, десенсибілізація може виходити зі знання, що навіть велика печаль з часом ослабне і стане такою, що переносити її буде зовсім не важко).

Дитина може використовувати те, чому навчилася за допомогою однієї з казок, щоб застосовувати ці знання при виникненні якихось інших труднощів.

Пам'ятайте, що правильно сконструйована казка є дуже ефективною, дозволяє дитині дізнатися щось про себе і про свої проблеми. Завдяки казці дитина відчуває себе сильнішою, переконується, що має підтримку й розуміння найближчих людей – батьків.